"На словаках" закарпатські студенти можуть забути про таксі

Питання транспорту, точніше його доступності і зручності, для студентів є одним із найголовніших.

Кореспондент Depo.Закарпаття продовжує гризти "закордонну" науку в університеті Братислави, щоб стати магістром. Паралельно з цим опановує "азбуку" студентського життя за кордоном.

Розповідь четверта. Транспорт

Отже, в університет я вступила, "вид на проживання" очікую, в гуртожитку обживаюсь. Окрім залікової книги та ключів від кімнати, отримала "чарівну" картку, яка називається ISIC. Саме з нею в мене відкривається чимало можливостей, а головна з них – це транспорт.

Для студентів автобус – це одна з привілегій міста, адже молодь найбільш активно послуговується саме цим видом транспорту і на це є кілька причин. По-перше: автобуси – один із найоптимальніших і доступних засобів пересування. Молодь, яка постійно в русі, в університет чи в місто на прогулянку може дістатися абсолютно без проблем. По-друге: автобус – це один із найбільш дешевих способів пересування. Якщо у вас є проїзний квиток, ви безперешкодно можете планувати будь-який зручний для вас маршрут і дістатися в будь-яку точку в межах міста. По-третє: студентам важко всидіти на місці: вечірні прогулянки, дискотеки до ранку, клуи, зустрічі і так далі, але додому повернутися все ж потрібно. Проте у Братиславі навіть це не є проблемою, оскільки автобуси тут їздять цілодобово. Звичайно, з періодичністю, вдвічі меншою, ніж удень, проте все продумано. Маршрут розписаний похвилинно і ви, з точністю до секунди, зможете його прорахувати, аби спокійно дістатися домівки.

Ще один плюс: ціни. Звичайно, що для українця це не зовсім "оптимальний варіант". Проте не варто забувати, що й зарплатня тут інша. Враховуючи всі плюси, цей неістотний мінус, якщо можна так сказати, залишається непоміченим.

Квитки завжди є двох типів: зі знижкою і без. Оскільки я є власниками "чудо-карти" ISIC, то я в числі "обраних". Саме в цьому статусі у мене є можливість купувати проїзний квиток зі знижкою і ні про що не перейматися. Ціни тут різні, а залежать вони від того, якого типу квиток вам потрібен. Якщо ваша поїздка в одну сторону займе не більше 10-15 хвилин, то це обійдеться в 0,35 євро. Якщо більшу частину вашого дня потрібно перебувати в різних частинах міста, то вам потрібен квиток на 24 години, котрий коштує 1,75 євро.

Якщо кожен день не схожий на попередній, і завжди кудись потрібно їздити, то краще за інші підійде місячна передплата. В такому разі забезпечується вільне пересування автобусом чи електричкою, ну і звісно – економія, що для нас, студентів, дуже важливо! Обійдеться вона 36,15 євро. У спеціальному автоматі, за допомогою своєї карти "айсик", я здійснила передоплату, і 3 місяці безперешкодного пересування - у мене в кишені.Якщо раптом захочуть перевірити наявність передоплати, що, до речі, тут відбувається досить часто, головне тримати її напоготові і жодних проблем не буде. З одноразовим квитком, довелося б щоразу його компостувати, що не дуже зручно, коли постійно хтось заходить-виходить, штовхає в спину чи загорожує прохід сумками. З місячним проїзним не доведеться вираховувати хвилини, поки дійсний квиток, а спокійно планувати свій маршрут.

Транспорт повністю електричний: від компостера, який автоматично проштамповує квиток, до дверей, які відчиняєш собі сам за бажанням. Про зупинку не потрібно кричати на весь автобус, достатньо лише натиснути відповідну кнопку. Але оскільки я проживаю у, такому-собі, "студмістечку", то - подобається мені чи ні - мушу звикати до того, що в час пік студентів, котрі їздять із гуртожитку до універу і назад – більше, ніж достатньо. Інколи в автобусі голці ніде впасти - в прямому значенні цього слова. Тоді із задоволенням "хитрую" - виходжу на зупинку раніше, підбадьорюючи себе вічним "ходьба - це життя", або ж сформую маршрут із пересадками - аби не штовхатися і навіть присісти на вільне крісло. Правда, на ці два варіанти треба мати сили і бажання, тому, після важкого навчального дня здебільшого вирішую таки їхати "стоячи" - до зупинки, з якої до гуртожитку один крок.

Тим не менш, зваживши всі плюси і єдиний мінус, можу із впевненістю сказати, що транспортом я повністю задоволена і найближчим часом про "таксі" згадувати навіть не планую. Хіба про власний автомобіль, але тут вже й про роботу варто розповісти.

Нагадаємо, журналісти розповіли, як живе закарпатське Соломоново – найзахідніше село України.