Загадки середньовічного Виноградова

Зовсім небагато міст України мають таку давню і славну історію як нинішній Виноградів – давній Севлюш.

Його передісторія сягає ще ХІІ ст., коли угорські королі мали на місці майбутнього міста мисливські  угіддя,  на котрих селили лісничих, єгерів, сокольничих, рибалок та інших служилих людей, переважно з міцевого руського населення. Гейза  ІІ (1141 - 1162) поселив в цих околицях фламандських і саксонських колоністів.

Сам Севлюш  уперше  згадується 1262 р., коли Іштван V надав йому так зване  Севлюське  право. Городяни могли вільно  вселятися і виселятися, будувати млини, полювати  і рибалити, обирати віліка (старосту) і присяжних, запрошувати священика. Барони не мали права селитися в місті.  Міщани  відправляли  до армії одного озброєного вояка. Місто мало право вільного базару по четвергах, ця традиція збереглася досі. Городяни  могли  вільно переправлятися через Тису, користуватися дорогами, вирощувати  виноград,  виробляти  і продавати вино. З 1262 р. дійшла і податкова  відомість,  з якої можна судити, що в місті мешкало близько 2000 чоловік на 160 наділах. Поселенці були особисто вільними тримачами  землі,  за  яку  вносили  грошову плату королеві і десятину церкві.  Вільні селяни (гопліти) мали право вільної торгівлі, користувалися  переправою  через Тису (Королівський брід), безмитного провозу товарів  по  королівству.  З  рішеннями  Севлюського суду рахувалися і представники  королівської адміністрації - капітан Нялабського замку у Королеві,  угочанський  жупан тощо. Парафія напряму підпорядковувалася естергомському архиєпископу.

1280  р.  Ласло IV Кун подарував Севлюш на правах бенефіція ішпану  Міклошу,  синові  Петра.  Але 1294 р. Андрій ІІІ підтвердив міські привілеї.  Під час феодальної війни початку ХIV ст. великий магнат Беке  Боршо спорудив у Севлюші замок Канко. Через кілька років його брат палатин  Копас і його союзник Акоші виступили проти Карла-Роберта, бажаючи  посадити на угорський престол чеського короля Вацлава ІІ. Після придушення їхнього виступу король зруйнував замок і повернув місту його привмлеї грамотами 1319 і 1329 р. Надалі Севлюш стєзначним містом на “соляному шляху”, що вів від Солотвинських копадень на захід. До кінця ХIV ст. королі передавали  Севлюш різним магнатам в якості бенефіція. 1355 р. ще чотири поселення  (Королево, Сасово, Чорний Ардов і Веряца) отримали спільну привілейну  грамоту від Лайоша Великого, але у спірних питаннях вони мали звертатися  до  севлюського  старости і його присяжних. 29 серпня 1399 р.  Жигмонд І подарував його ішпану Землинської жупи Петеру Перені, що відзначився  у битві з турками 1396 р. під болгарським Нікополем. На місце старого дерев’яно-земляного замку Перені спотрудив кам’яну фортецю “для зміцнення могутності держави, збереження миру і спокою для дворян та їхніх підданих, щрб вони могли жити без страху”, як сказано у грамті від 5 листопада 1399 р. Крім того, за участь у придушення чергової дворянської усобиці Перені 1405 р. отримав замок Нялаб у Королеві з усіма селами, що підпорядковувалися замкові. До кінця  ХV  ст.  Перені стали всевладними господарями в місті і комітаті і практично  ліквідували Севлюське право, але грамотою 1427 р. місту заново  надано  ярмаркове  право.

Але у ХV ст. барон Перені передав Канков монахам францисканського ордену, що перетворили його на монастир. Монахи перенесли сюди останки героя битви проти турків під Белградом 1456 р. Яноша (Джовані) Капістрана. Він уславився проповідями проти турків, якими  підіймав  воїнський дух християн.  За легендою, його поховано у замоковому підвалі,  у  труні, що висить на двох золотих ланцюгах. Замковий колодязь  досі  звуть криницею святого Капістрана.

На  початку  ХVI ст. естергомський архиєпископ оголосив хрестовий похід  проти  турків. Похід не відбувся, але феодал Дьордь Дожа, згуртувавши  розбурханих  селян,  оголосив  себе королем. Після придушення цього  повстання,  севлюські  куруци-хрестоносці  поселилися  у печері під  Чорною  горою, звідки ще деякий час нападали на багатіїв. З часом і їх переловили, окрім одного. Він поставив хрест усередині печери на пам`ять  про  загиблих  товаришів і подався геть. Переказують, що невдовзі  біля печери з`явився чорт, який підкупив пастуха, щоб той виніс з  неї хрест. Після того чорт оселився в печері і насилав біди на місто. 

Тим часом барони Перені перейшли з католицтво у протестантство і вигнали католицьких монахів зі своїх володінь. 1556 р. він напав на Канков,  повбивав монахів і викинув їхні тіла разом з останками Яноша Капістрана у замковий колодязь. Проти Перені виступив загін королівських військ на ячолі з Телекеші, що штурмом оволодів замком 1557 р. Під час штурму замок було зруйновано. Але народний переказ мовить, ніби замок зруй         нував Перені через те, що монахи заманили туди його доньку і тримали її  там в ув’язненні. Звільнив її якійсь паломник, але вона вже була хвора і невдовзі померла.

Наприкінці ХVI ст. францисканці  все  ж  повернулися  і  збудували  в центрі міста монастир і церкву св.Франциска. До будівничих потуг монахів долучилися і Перені, що будують у центрі міста нову свою резиденцію-палац. Там зручніше було влаштовувати звані вечері і пишні прийоми, ніж у зруйнованому замкові Канков. Спершу палац був одноповерховим з кутовими баштами. Саме ж місто за  податковою  відомістю 1567 р. мало 266 дворів. За нього велася  постійна  боротьба між Трансильванією й Австрією, продовжувалидіяти куруци, тобто борці-хрестоносці проти турків. Воно було однією з найпомітніших перлин у короні тодішнього Угорського королівства.

Сергій Федака.

 Нагадаємо, в мережі розповіли історію закарпатського пивоваріння.