Вчора в Мукачеві пройшов ряд заходів на честь святкування Дня захисника України.
Так, саме 14 жовтня, в день, що поєднав і релігійне свято Покрови Пресвятої Богородиці, і День українського козацтва, і День захисника України, біля православної церкви Київського патріархату по вулиці Ярослава Мудрого відбувся молебень за загиблими в усі історичні часи героями, що боронили волю та незалежність України, повідомляє Zakarpatpost.net.
Після молебню відбулися урочистості, організовані спільно громадськими об`єднаннями «Просвіта» та «Союз українок». Оскільки поруч з цією церквою встановлено пам’ятний знак жертвам голодоморів та політичних репресій, борцям за незалежність України, вже стало традицією проводити тут різноманітні заходи з нагоди державних свят. Не став винятком і цьогорічний День захисника України.
Цікаві передсвяткові зустрічі відбулися і в центральній бібліотеці Мукачева. Серед гостей читальної зали – студенти міських коледжів, курсанти військового ліцею. В першому ряду для почесних гостей – учасники АТО, громадські діячі, творчі люди. Справжнім уроком патріотизму, насамперед, для майбутніх офіцерів, став виступ одного з гостей – Сергія Золотова. Цей чоловік вдало переспівує Висоцького, має й власний цікавий репертуар та допомагає урізноманітнити програму будь-якого свята. І на відзначення Дня захисника України Сергій прийшов, як зазвичай, з гітарою. Однак вразити присутніх цього разу йому вдалося не стільки талантом виконавця пісень, скільки своєю безпосередньою причетністю до свята захисників України. Сучасному поколінню випало жити в такий час, коли речі, вчинки, поведінка, які мали б бути нормою повсякдення, сприймаються як справжній подвиг. Це говорить про занадто низьку громадянську свідомість переважної більшості суспільства. Саме тому дуже важливо, коли на зустріч з майбутнім нашої країни приходять такі люди, як Сергій.
– Так, це були справді «ввічливі люди», як часто називають російських загарбників Криму, – розповів Сергій Золотов. – Коли вони прийшли до нашого Центру управління та випробування космічних засобів, що знаходився у місті Євпаторія, вони дали можливість безперешкодно залишити місце служби тим військовим, які не хотіли зраджувати прийнятій присязі на вірність Україні і перейти у підпорядкування агресорам. Нас було не так і багато, відсотків 20. Були серед військовослужбовців і такі, що вагалися, як учинити. Але для мене та моїх друзів питання вибору не стояло. Ми відразу залишили центр, а згодом і місто, і півострів, щоб продовжити службу в інших містах України.
Він говорив спокійно, без пафосу, як про повсякденні речі. Про те, як він та його товариші по службі, їхні родини, упродовж двох діб збирали найнеобхідніше і залишали свої домівки, їдучи на нові місця, де доводилося починати життя з чистого аркуша. За свою відданість державі їм доводилося платити не тільки комфортом насиджених родинних гніздечок. Так, дружина одного з колег Сергія, Наталя Онищенко, до цього працювала в Кримській дослідній станції Національного наукового центру інституту експериментальної та клінічної ветеринарної медицини. Присвятила багато років науковим дослідженням, розвиваючи власну кар’єру в цьому напрямку. При захопленні півострова «ввічливими людьми», питання вибору для неї теж не стояло. Мало хто з нас, людей, чиє життя не зачеплене осколками цієї війни, усвідомлює, що за кожним військовим, який не став зрадником-перебіжчиком, стоїть жертовна підтримка його родини, дружини, дітей. Сергій Золотов та ще 8 його друзів-військових продовжили службу в нашому місті, в Західному центрі радіоспостережень на Шипці. Держава й досі не знайшла можливості віддячити своїм відданим офіцерам, більшість з них на новому місті наймають житло, а мова йде не про офіцерську молодь, у якої попереду безліч шансів і можливостей, а про зрілих людей, котрі вже встигли багато чого нажити і в одну мить втратити.
– Ви – майбутні офіцери, – звернувся до курсантів військового ліцею Сергій Золотов, – і я хочу побажати, щоб ваша військова служба відбувалася під мирним небом і на мирній землі. Але ніколи не забувайте про офіцерську гідність і не зраджуйте прийнятій присязі.
Вогники захоплення і поваги блищали в очах юних курсантів. Віриться, що цей простий приклад гідності залишиться в їхніх серцях назавжди.