Ім’я непересічного угорського реформатора Едмунда Егана знову на слуху, як і 120 років тому.
Так само, як і наприкінці ХІХ століття, сучасний угорський уряд «відрядив» пана Егана до Закарпаття, щоб вирішити майже ту саму соціальну проблему – масової міграції мешканців краю в держави ЄС,повідомляє видання Новини Закарпаття.
Допомогу надають тим, хто має офіційний бізнес
На її вирішення угорці виділяють мільярди форинтів, як безповоротну допомогу місцевим підприємцям і фермерам. Правда, на відміну від акції 1897-го, зараз основна увага звертається на угорськомовне населення Закарпаття, яке виїжджає в Угорщину та інші країни на постійне проживання. Причина загальновідома – там за ту саму роботу можна отримувати вдесятеро більшу офіційну платню. А якщо врахувати, що в самій Угорщині наростає гострий дефіцит кадрів, то тамтешні роботодавці без жодних обмежень і легально працевлаштовують наших земляків. Як наслідок, тільки минулого року сотні вчителів угорськомовних шкіл звільнилися з роботи на Закарпатті й виїхали в сусідню країну. В прикордонних селах таблички про продаж будинків стоять через кожну другу садибу. Етнічні угорські території у нас безлюдніють, а за законом фізики вільне місце заповниться людьми, які не виїхали через банальне незнання угорської мови, тобто українцями. Можна сказати, відбувається природна унітаризація України. З боку Будапешта єдиний цивілізований шлях зберегти угорський етнос тут – допомогти людям фінансово, дати гроші на підприємництво, фермерство, зелений туризм… Звичайно, за жорсткої умови – щонайменше 5 років закарпатський угорець не може нікуди переїжджати з місця проживання. Масштабний проект угорці назвали «План Егана».
Через громадську організацію на Закарпатті був створений благодійний фонд, який розпочав у 2016-му збір заявок від закарпатців на розвиток власного бізнесу. Він охопив три сектори: туризм, сільське господарство та інноваційний розвиток підприємництва. Першого ж року відкрили п’ять регіональних офісів – у Мукачівському, Ужгородському, Берегівському, Виноградівському й Тячівському районах. Торік було виділено 2 мільярди форинтів, у 2017 та 2018-му допомога передбачена «по наростаючій». Цього року, наприклад, фермер чи підприємець може отримати до 10 тисяч євро на закупівлю техніки. Крім того, десятки тисяч землевласників завдяки «Плану Егана» змогли оформити документи на власну землю, отримати кадастровий номер.
Є у цій допомозі один важливий момент, на якому варто наголосити, оскільки час від часу виникають коментарі про сприяння сепаратизму тощо. Допомога надається тим підприємцям, хто зареєстрував свій бізнес, сплачує податки, поповнює бюджет нашої держави, а це зараз чималі кошти. Так сусіди стимулюють економічне зміцнення України, вибиваючи підґрунтя для сепаратизму.
Паралельно йде підтримка вчителів угорськомовних шкіл. Торік вони отримували разову допомогу 18 тисяч гривень, а в 2017-му суму збільшено на 80 відсотків. Причому допомога виділяється всім учителям угорськомовних шкіл, тобто в тому числі й викладачам української мови, навіть якщо вони не розмовляють угорською. Яким чином це позначиться на економічному й соціальному становищі Закарпаття – побачимо, а поки що – розповідь про самого Едмунда Егана, чиїм ім’ям названо масштабний угорський проект.
Чиновник, який переміг мафію
Ірландець за походженням, Едмунд Еган народився в 1851 році в Угорщині. Після закінчення гімназії здобував вищу освіту у Відні й Галле за спеціальністю «сільське господарство й аграрне право». Пропрацювавши за фахом у Чехії, Австрії, Англії, Німеччині, Прусії, повернувся в Угорщину й став референтом міністерства з питань виробництва молочної продукції. Написав цілу низку робіт із питань сільського господарства Угорщини, Румунії, а також господарювання в карпатських полонинах. Але безперечно велике історичне й політичне значення мав його меморандум «Економічне становище руських селян в Угорщині», який став наслідком ретельного вивчення життя верховинців.
У тому, що влада Угорщини врешті повернулася обличчям до проблем своєї запущеної метрополії, важливу роль відіграли місцеві священики, зокрема єпископ Мукачівської єпархії Юліан Фірцак. Саме він став ініціатором численних листів і звернень до угорського парламенту. Власне й самі високопосадовці Угорщини мали змогу на власні очі переконатися в злиденному існуванні своїх підданих у Карпатах. У рамках «тисячоліття угорської корони» вони побували на Верецькому перевалі, звідки й почалося заселення подальшої території угорськими племенами. Врешті великих тамтешніх магнатів не могло не турбувати, що закарпатці масово емігрують на заробітки в США й Канаду. Справа в тому, що доти значна частина русинів була дешевою робочою силою в угорській низовині. Відтак була створена «Експозитура гірських районів» для запровадження економічних заходів у Карпатському регіоні. Едмунд Еган став керівником канцелярії Міністерства землеробства регіону.
Він узявся за справу з відповідальністю, вартою прикладу для багатьох нинішніх урядовців. Пішки пройшов численними селами Закарпаття, розмовляв із сотнями селян, із місцевими чиновниками й священиками. Величезний фактичний матеріал, який зібрав за цей час, був ретельно викладений у звіті (меморандумі) до угорського уряду.
Звіт виявився не просто відкриттям, а справжньою інформаційною бомбою, оскільки становив смертельну загрозу для мафії, організованої криміналітетом. На території Закарпаття панували визискування, шантаж проти угорських урядників і священиків, підкупи суддів, споювання місцевого населення, фізичне знищення всіх, хто намагався створювати альтернативні товариства фінансової взаємодопомоги, кредитні спілки. Зрозуміло, що мафія застосувала всі свої зв’язки, щоб нейтралізувати Егана. Діяльність урядовця стала предметом звинувачень і відповідного заслуховування в парламенті. Але спроба усунути міністерського уповноваженого провалилася. Угорський міністр Дараній підтримав свого комісара і тим самим, можливо, прирік його на неминучу загибель.
Тим часом у регіоні розпочалася широкомасштабна «Верховинська акція». Для розвитку селянських господарств направили фахівців, горяни отримали велику кількість поголів’я високопродуктивної худоби, відкривалися молокопереробні підприємства, пожвавилися фінансові потоки, завдяки яким у селах створювалися свої каси взаємодопомоги, відбувалася інтенсивна структурна перебудова, з’явилися промислові підприємства. Вся допомога була направлена на те, щоб русини залишалися працювати на своїй землі. Едмунд Еган координував роботу до останніх днів свого життя, яке обірвалося, коли авторові «Меморандуму» виповнилося 50 років.
20 вересня 1901 року видався сонячний теплий день. Едмунд Еган вирішив навідатися до свого друга, знаменитого на Ужгородщині скрипаля Шандора Плютені.
Але так і не доїхав до нього. На виїзді через Лазький берег його знайшли з двома важкими пораненнями від вогнепальної зброї. Пошук убивці так і не дав результату. І це, мабуть, не дивно. Розстеження від самого початку вхопилося за абсурдну версію про самогубство, але озвучена причина настільки суперечила можливості самострілу, що серед громадськості терміново запустили версію про дуель, хоча ніхто не сумнівався – це було умисне вбивство.
В історії з Едмундом Еганом є ще одна цікава паралель, про яку не можна не згадати. Вона стосується дивних збігів із біографією іншого аграрного реформатора – Петра Столипіна.
Паралелі на зламі століть
Петро Столипін здобув, мабуть, більше запеклих ворогів, аніж будь-хто з його відомих сучасників. Тож шансів прожити довго теж практично не мав. Народився він 1862-го в Дрездені. Після завершення навчання в Петербурзькому університеті став на службу в Міністерство землеробства. У 1905-му був призначений міністром внутрішніх справ, а згодом став головою Ради міністрів. Запеклий монархіст і автор економічних реформ, ініціатор кривавих розправ над заворушниками, Петро Столипін очолив уряд у непростий для Росіїйської імперії час. Це був час державного терору, піддані відповідали тим же. Не випадково шибениці в Росії називали «столипінськими галстуками».
Самого Столипіна пережили його влучні фрази «Вам потрібні великі потрясіння, нам потрібна велика Росія», або «В політиці немає помсти, але є наслідки».
Петро Столипін був переконаним прихильником приватної власності на землю. Причому вважав: допомагати селянам слід не виходячи з їх соціального становища, а з якості, ринкової привабливості земель. З особливим задоволенням він відзначав приватизаційний рух «у західних і південних російських землях», тобто в Україні.
Реформаторська діяльність виявилася не до вподоби багатьом у Росії. Під тиском обставин Столипін навіть подав у відставку.
1 вересня 1910 року в Києві Петро Столипін приїхав на перегляд вистави. На початку другої дії, коли він став спиною до сцени, щоб перемовитися з графом Потоцьким, недалеко зупинився високий чоловік у фраці. Він вийняв револьвер і встиг зробити два постріли. Це, як виявилося, був Дмитро Богров, єврей за національністю й агент «охранки». Згодом на запитання, як він проник у театр, убивця показав квиток на місце у 18 ряді. Цей квиток, як і інші, напередодні було відправлено для чинів охорони. 5 вересня 1911 року Столипін помер у київській лікарні. Там же, у Києві, був і похований.
Отже, доля обом їм, і Столипіну, і Егану, вділила по 50 років життя. Обидва знайшли свою смерть на території нинішньої України. На місці убивства і одному, й другому поставили пам’ятник. Із настанням радянської влади обидва монументи знесли.
Але тут на збігах історичних біографій ставимо крапку. Бо порівнювати угорського реформатора, який пішки обходив села й містечка, ночував у простих людей, спілкувався, вислуховував про життя простих людей, із російським вельможею було б некоректно (це дуже м’яко кажучи).
На відміну від Столипіна, який узагалі не визнавав українців як окрему націю, Едмунд Еган виявляв однозначну толерантність до представників різних народів. Саме тому на Закарпатті він здобув щиру прихильність.
Наші діди й прадіди збирали кошти на будівництво пам’ятного хреста, поставленого на знак всенародної любові до державного чиновника. (Парадоксальна фраза, чи не так?) Підтвердженням цьому став напис на меморіальній плиті, сповнений щирого почуття:
«На знак подяки міністерському уповноваженому Еганові з Боростянки, найліпшому приятелеві та добродієві верховинського люду, в пам’ять про нещастя, яке 20 вересня 1901 року спіткало його на сім місці і яке скінчилося його смертю. З публічних дарів поставили його правдиві шанувальники. Молімся за нього!»
За радянських часів пам’ятник Егану знесли, а в 2002-му його відреставрували представники закарпатської інтелігенції за підтримки спонсорів. Результат у певному сенсі є символічним – на спрорудження меморіалу Еганові відгукнулися люди різних національностей, різних віросповідань, різних політичних поглядів. За той час змінилося багато. Когось на цьому світі вже нема, інші стали поміж собою політичними антагоністами. Але їхні прізвища закарбовані на зворотній стороні пам’ятника. Таким чином поряд опинилися прізвища екс-губернаторів Олександра Ледиди, Віктора Балоги, поетів Павла Чучки, Петра Скунця…
Нагадаємо, держсекретар Угорщини презентував другу хвилю кредитів програми Еде Егана для закарпатців.Також на Закарпатті назвали перших переможців конкурсу Еде Егана.