Села, як і люди - одним судилася невтішна доля рутинної круговерті та загумінковості, іншим – упродовж усього життя вирізнятися волелюбним норовом та резонансними вчинками.
До останніх належить і верховинське село Колочава, що розкинулося у мальовничій долині норовистої Тереблі неподалік озера Синевир. 
Перші поселенці звели собі дерев’яні зруби на місці одного з найбільших нині сіл Закарпаття (громада Колочави поділена на 5 присілків і нараховує майже 7000 мешканців, а протяжність села становить 15 км), були втікачами від визискувачів, екзекуторів та грабіжників. У ті часи в Карпатах ще були такі місця, де від цієї братії можна було знайти прихисток!
За останніх сто літ в Колочаві змінилося декілька державних устроїв, а її жителів і нині рятують заробітки. Літньої пори у селі залишаються лише жінки, діти, старші люди та… бюджетники. Решта – по світах.
Сьогодні село, як ковток свіжого повітря, потребує коштів для пришвидшеного розвитку інфраструктури. Саме про це мовилося під час зустрічі з депутатами сільради, активом села, яку провели у Колочаві консультанти Закарпатського РВ АМУ під керівництвом виконавчого директора Івана Ревтія. Разом з Колочавою у громаду мають намір об’єднатися села Негровець Міжгірського і Вільшани Хустського районів, представники яких також прибули на цю зустріч. У випадку заснування ОТГ у такій конфігурації чисельність її населення складала б понад 10 тис. чоловік, площа – майже 22 тис. га. Якщо цьогоріч бюджет усіх трьох сіл ледве дотягує до 684 тис. грн. з яких 498.5 тис. має сама Колочава. Тим часом надходження 60% від ПДФО поповнило б скарбницю громади на 5. 330 тис. грн. Враховуючи міжбюджетні трансфери сукупний бюджет ОТГ уже сьогодні міг би скласти 39. 054 тис. грн. , а додаткова субвенція на розвиток інфраструктури додала б ще 5. 744 тис. грн.
А розвивати тут є що. За словами сільського голови Юрія Клевця, Колочаву знають у світі, як село 10 музеїв, 20 пам’ятників і численних фестивалів. Найпопулярніший музей – «Старе село». Він налічує два десятки будівель. Вражають багаті на унікальні речі експозиції церковноприходської школи, єврейської корчми, «Колочавська вузькоколійка», комплекси «Стара школа», «Чеська школа» та «Радянська школа» з усіма шкільними атрибутами тієї епохи. У музеї «Бункер Штаєра» відтворено умови проживання колочавських повстанців, які вели антирадянську діяльність та були причетні до українського визвольного руху. Нижче Колочави перед с.Вільшани Хустського району знаходиться найбільше в області водосховище Теребле-Ріцької ГЕМ, яке також може «працювати» на рекреаційну потугу майбутньої громади.
А унікальна пам’ятка дерев’яної сакральної архітектури 1795 року церква Святого Духа належить до найвидатніших архітектурних пам’яток Закарпаття. Нині тут діють три православні та два греко-католицькі храми, а два найбільші – поруч.
Окремою темою є пам’ятники Колочави. Усі заходи меморалізації провадяться за обов’язкової участі жителів села, і, що найважливіше, місцевої молоді, яка має стати своєрідним геном-носієм традицій колочавської громади.
Василь Ільницький, Закарпаття