Закарпатський історик розповів про труди і дні Іоаникія Базиловича

Наступного місяця виповнюється 275 років видатному історику і церковному діячеві Іоаникію Базиловичу.

Він народився 6 липня 1742 р. у с.Гливище західніше Ужгорода, неподалік словацького містечка Михайлівці. Освіту здобув в Ужгороді і Кошицях. Упродовж 38 років був протоігуменом Мукачівського монастиря, де і помер 1821 р. Водночас він очолював монаший орден св.Василія Великого. 1777 р. єпископ А.Бачинський затвердив написані Базиловичем "Правила і установлення монашеські". Ним же написано "Бесіду або слово до братії". У бібліотеці УжНУ зберігся і своєрідний рукописний підручник Базиловича "Огляд правильного руського теологічного курсу.

Це була всебічно обдарована людина – не тільки організатор, вчений і письменник, а й митець.

Відомо, що 1785 р. він написав ікону Благовіщення, яку подарував Боронявському монастиреві. Її було виставлено над святими вратами іконостаса. Образ вважався чудотворним, слава про нього розійшлася по всій єпархії. Тричі на рік відбувалися відпусти, наймасовіший – 1946 р., коли до монастиря прийшло сорок тисяч прочан. Після заборони греко-}католицької церкви ікону було перенесено до Вознесенськогохраму у Хусті. 1802 р. Базилович видрукував у Кошицях латинською мовою "Зображення чернечого життя".

Він же був першим закарпатським священиком, що написав коментар до богослужіння. 1815 р. Базилович завершив основне пояснення обряду паралельно слов’янською і латинською мовами. Манускрипт, що зберігається в нашій університетській бібліотеці, має заголовок "Толкованіє Священныя Литургії". Це велика книжка форматом в повний аркуш обсягом 780 сторінок. Вона складається з трьох частин. У першій подано докладну історію розвитку літургії як символу новозавітної жертви, як відтворення страстей і воскресіння Господнього. У другій описано всі східні і західні літургії, зокрема наведено повний текст літургії, складений Іоаном Златоустом. У третій частині текст Златоуста детально коментується. Наприкінці праці ще додано тексти літургій Василія Великого і Ранішеосвячених Дарів. Автор планував видати цю працю, але цензор Григорій Тарасович не дав дозволу. Рукопис існував у двох примірниках – в єпархіальному архіві і в монастирі.

Ними активно користувалися пізніші закарпатські богослови. Архівний екземпляр загубився, зберігся монастирський.

ДОВЖЕЛЕЗНИЙ "КОРОТКИЙ НАРИС"

Головною ж працею Базиловича став латинський "Короткий нарис фундації Федора Корятовича", тобто заснованого ним Мукачівського монастиря, а відтак і посталої на базі монастиря єпископії.Поштовхом до написання твору стала книга трансильванського єпископа Ігнація Баттяні "Церковні закони Угорського королівства", що вийшла в місті Альба-Кароліна 1785 року. Пізніше М.Лучкай уточнив проблему авторства. Збірку документів, що лежить в її основі, уклав монах Мартин Рожняк. Єпископ купив її за 600 флоринів і видав під власнимім"ям.

Владика заперечував заснування Мукачівського монастиря князем Корятовичем, а відтак і давність церковної організації на Закарпатті. Звідси робився висновок про неправочинність існування окремої Мукачівської єпархії. При цьому автор посилався на грамоту Яноша Корвіна, видану в Мукачеві 1493 р., з якої випливали відсутність на той часі монастиря, і єпископа в краї. Наш єпископ А.Бачинський благословив Базиловича викласти на основі документів історію й обителі, й єпархії в цілому. Більш того, владика Андрій відкрив для дослідника єпархіальний архів, створив усі умови для роботи.

В результаті копіткої праці з"явився твір, чиїм завданням було підтвердити заснування Мукачівського монастиря Корятовичем, довести безпідставність заяв Баттяні і підробність грамоти Корвіна. Щодо останньої то врешті-рештдоведено, що її підробив з корисливою метою мукачівський священик Фердинанд Лев 1725 р.Хоча Базиловича називають засновником закарпатської історіографії, закарпатським Геродотом, він творив далеко не на порожньому місці. Незадовго до його книг вийшло написано принаймні дві праці закарпатських істориків.

Це "Історія діоцезії" Даніеля Бабілі з Ракошина і "Про угро-русів" Антала Дейчі. Останню видано 1797 р. у Кошицях з присвятою А.Бачинському. Та справжнім підмурівком місцевої історіографії все ж стала праця Базиловича. Її перший том вийшов у Кошицях 1799 р., другий – 1804 – 1805 р. Кожний том складається з трьох частин, кожна з яких друкувалася окремо, а вже потім оправлялася у спільну шкіряну палітурку. Перший том містить гравюру з зображенням Ф.Корятовича на коні, інший – потрет А.Бачинського. Українською мовою цю працю перекладав Ю.Сак, але на сьогодні опубліковано лиш невеликий уривок перекладу – про Корятовича.

ЛАБІРИНТИ ВЕЛИКОЇ КНИГИ

Перша книга "Короткого нарису" відкривається вступною статтею Якоба Фердинанда Міллера, викладача юридичної академії у Великому Вароді і окружного цензора. Той дає високу оцінку праці, оскільки тут вперше подано історію Мукачівського монастиря у зв"язку зі світською історією краю. Звертаючись до автора, цензор писав: "Ти дійсно найосвіченіша людина! Ти поставив новий і безсмертний пам"ятник угорської церковної історії. Ти, звичайно, є першим з усіх, кого я знаю, хто розпочав висвітлювати грецьку ієрархію в Угорщині та пристосував свою працю до смаку поточного століття, яке не дасть тобі, нащадку роду Корятовича, терновий вінець на підставі авторитету польських письменників, ти виступив проти будь-яких прихильників протилежної думки". Структура твору досить складна. Перші п"ятнадцять сторінок присвячено постаті Корятовича.

Далі розділ за розділом розглядається діяльність окремих єпископів, починаючи від Луки (1458 р.). Окремі розділи присвячено королівським та імператорським документам, що стосуються історії краю. Особливо докладний розділ 14 про єпископів Василя Тарасовича та Петра Партенія, з чиїми іменами пов"язана Ужгородська унія. Друга частина першого тому починається оповіддю про Й.Камеліса, далі наводяться документи австрійського цісаря Леопольда І. У розділі 8 цієї частини знову докладно йдеться про Корятовича. Далі мовиться про єпископів Г.Бізанція, С.Ольшавського, Г.Блажовського. Третя частина присвячена трьом єпископам М.Ольшавському, І.Брадачу, А.Бачинському. Розглядаючи церковну історію краю, автор раз-у-раз робить відступи у давніші часи. Зокрема, він двічі торкається питання походження руського племені на Закарпатті – на с.74-75 першого тому і на с.1 – 6 другого. Тут однозначно стверджено його споконвічність на Закарпатті: "Руський народ із слов"янами, болгарами і сербами вже перед приходом сімох скіфських вождів у Паннонію зайняв частини Паннонії і мав своїх єпископів".

Скіфами тут названо сім угорських племен, які привели вожді Олма і Арпад. Базилович вважає, що руське населення краю прийняло християнство у візантійській версії від братів Кирила і Мефодія 867 р. і що ця віра панувала в Угорщині до ХІІІ ст. Водночас автор підкреслює велику роль для нашого краю Києва, зокрема – князя Володимира: "Отже, цей святий Володимир був першим творцем нашого спасіння, який, бачачи нових вірників Христа, піднявши очі до неба, молився за них, кажучи: "Боже, що створив небо і землю, поглянь на цей новий народ, на свою нову спадщину. Господи, дозволь, прошу, щоб ці вірники тебе, справжнього Бога пізнали і боялися, зміцни їх у православній вірі, а мені ж, владико усіх, допоможи проти ворогів, які не вірують у тебе, і я, опираючись на твій захист, приборкаю їхню гордість". Будучи греко-католицьким священиком, Базилович ревно досліджує походження унії на Закарпатті.

Він вважає, що тутзлучення грецького і римського різновидів християнства відбулося набагато раніше, ніж в інших землях – ще наприкінці діяльності Кирила і Мефодія. Проте спершу унія не була міцною, наші предки відійшли від неї 1050 р. і знову повернулися 1252 р. Дати особливо цікаві, оскільки ув"язують церковне життя нашого краю з цілою Київською Руссю. Перша приблизно співпадає з часом, коликиївським митрополитом уперше став не грек, а руський священик Іларіон. Це призвело до значної перебудови церкви і уілком могло відгукнутися навіть за Карпатами. Друга дата співпадає з унією, яку уклав Данило Галицький з папою Римським.

Прийняття ж остаточної Ужгородської унії 1646 р. Базилович зумовлює трьома прагненнями руського духовенства: зберегти право самостійно обирати єпископа, мати самоврядність у церковних справах, відстояти традиційний грецький обряд. Цю унію спричинив наступ на православ"я з боку трансильванських князів. Водночас автор вказує, що унія впроваджувалася дужеповільно, а становище священиків все одно лишалося тяжким. У питанні про час заснування Мукачівського єпископства Базилович непослідовний.

На одній сторінці він, посилаючись на свідчення Ассемана (заввіділом східних рукописів Ватиканської бібліотеки) і Папельраха, доводить, що дієцезія існувала ще до приходу угрів. Це дуже сумнівно. Іншасправа, що наш край міг підпорядковуватися Перемишльському єпископству, яке, дійсно, існувало ще до книзи Володимира. На іншій же сторінці Базилович пише, що Мукачівське єпископство засновано королем Ласло ІІ (1490 – 1516). Постаті Корятовича присвячено перші 14 сторінок першого тому. При цьому Базилович опирався на трьох польських авторів.

Це хроніст Мацей Стрийковський, ректор Віленської академії єзуїт Войцех Коялович, що написав "Історію Литви" (1650), і польський історик ХVII ст. з Км"янця-Подільського домініканець Симон Окольський. На думку Базиловича, Корятович був уніатом, а його перший прихід до Угорщини відбувся 1339 р., другий – 1395 р. Це забагато для життя одного князя, тому потім висувалася домка про двох Корятовичів – батька і сина чи навіть внука. Насправді ж, Базилович надто довірився своїм польським джерелам, у яких сильно переплутано хронологію. Стрийковський, а за ним і Коялович, пишучи про середину ХIV ст., змістили дати на 31 рік назад. Наприклад, пишучи про битву на річці Синя Вода 1362 р., яка знаменувала собою визволення українських земель від татаро-монголів, вони датували її 1331 р. Отже, якщо справді було аж два приходи Корятовича на Закарпаття, то перший слід датувати 1370 роком (1339 плюс 31).

ЗА ПЕРШИМ ТОМОМ – ДРУГИЙ

На перший том одразу ж відгукнувся дипломат Швартнер, видавши 1802 р. книжку "Вступ у дипломатичні справи". Він заявив, що Базилович вів чесну боротьбу з Баттяні без найменшого наміру голослівно кричати про перемогу. Така двозначна оцінка підтовхнула Базиловича до написання другого тому. Він містив велику колекцію документів, необхідних для розуміння останнього розділу першого тому, зокрема про канонізацію єпархії і утвердження духовної семінарії. Якщо в першому томі, на думку Ю.Жатковича, автор "прагнув на основі зовнішніх, формальних ознак довести достовірність установчої грамоти Корятовича і підробку грамоти Корвіна, то в другому томі, натхненний відгуком Швартнера, намагається показати, вдаючись до внутрішньої критики грамоти Корятовича (її форми, палеографічних особливостей тощо), що вона є справжньою, а не фальсифікованою".

У другому томі спершу викладено давню історію слов’ян зчисленними посиланнями на першоджерела й істориків, в тому числі на київське літописання. З останнім автор, імовірно, був знайомий через працю німецького історика А.Шльоцера "Нестор". Зокрема, Базилович навів великий літописний переказ про апостола Андрія і його проповідь на Дніпрі. Тут же згадано Рюрика, Ігоря, Ольгу, Святослава. Ім"я Русі автор виводить від слова зі значенням "вода", "річка", слов’ян – від "слави", рутенів – від грецького слова "рітенос", тобто "вільний".

Те, що в другому томі автор повернувся до давніх слов"ян, В.Пронін пояснив тактичними міркуваннями. Щоб приспати пильність цензури, Базилович спеціально сховав ці найбільш неприємні длявластей міркування посеред праці.Завершення четвертої і вся п’ята частина присвячена реформам імператриці Марії- Терезії, їхнім впливам на церковне життя краю. Тут яскраво змальовано диспут між мукачівським владикою І.Брадачем і егерським єпископом К.Естергазі з приводу виокремлення мукачівської дієцезії в окрему одиницю. У шостій частині наведено статистичні дані про єпархію, що мала тоді 740 парафій, вказано імена парохів, зокрема в Ужгороді тоді служив Іван Ляхович. У додатках до тому наведено ще кілька документів. Автор довів виклад історії Мукачівського монастиря та цілої єпархії до 1798 р.

Він наводить 125 грамот і рескриптів угорських королів, папські булли, розпорядження єпископів. На думку Д.Данилюка, головне в цьому томі, що автор розглядає "давню історію закарпатських русинів не ізольовано, не як окремішнього народу", а на фоні всієї КиївськоїРусі. Водночас вже наприкінці ХVIII ст. Базилович чітко виділяв три окремі східнослов"янські народи – Московію або Росію, Білорусію і Україну (Ukrainae). В останній він виділяв окремі регіони – Галичину, Поділля, Покуття. Отже, Базилович відчував цілісність України, незважаючи на те, що названі регіони в ті часи належали різним державам. Сам же термін Україна він вживає ще при описі подій ХІІІ ст. - цілком у відповідності з нашими літописами.

СУД НАЩАДКІВ

Працю Базиловича дуже високо оцінено як українськими, так і зарубіжними фахівцями. Уже кошицький вчитель і окружний прокурор Ігнацій Готциг писав: "Шанувальники історії будуть вдячні тобі за таку кількість опублікованих документів, ці матеріали дають підстави до грунтовніших досліджень. Нехай Бог дасть, аби за його прикладом усі так добре розумілися в руському народі в часи його тановлення".Є.Фенцик писав, що без цієї історії краяни "нічого не знали б про своїх предків, а давня історія їхньої Мукачівської єпархії зосталася б для них невідомою".

А.Пекар відзначив, що Базилович відкрив "очі багатьом закарпатським діячам на те, що вони народ, який має свою історію, повну геройських подвигів і змагань,... авторитетно заговорив про національне, релігійне і культурне спілкування Закарпаття з іншими українськими землями, його книга чимало причинилася до піднесення національної свідомості закарпатських українців і стала для них успішним засобом у боротьбі проти насильницької мадяризації, яка незабаром прийшла". Академік М.Возняк писав, що Базилович, задумавши дати історію одного монастиря, "глянув на справу ширше й заговорив про культурну злуку Надтисянщини з іншими українськими землями. Тому це писання Базиловича, будучи першим науковим історичним твором, мало заразом велике значення для розвитку національної свідомості серед українців Надтисянщини".

Подібно висловився чех Ф.Тихий: "Базилович вказав на те, що підкарпатські русини суть синами славного роду руського, що історія русинів сягає за Карпати в славну давнину князівств руських". Водночас твір не можна ідеалізувати. Ю.Жаткович сказав про Базиловича: "Наскільки добросовісно ним був зібраний матеріал, настільки однобічно ним опрацьований, причому з великою мірою сумнівів з боку самого автора". А.Пекар присвятив цілу статтю окремим помилкам Базиловича. На жаль, праця Базиловича досі не прийшла до широкого читача і відома лише кільком спеціалістам. Нараз із неї опубліковано переклад кількох старовинних грамот. Батько автора цих рядків планував видати цей твір у задуманій ним 100-томній книжковій серії “Письменство Закарпаття”, проте на 17 томі той проект перервався (на щастя, в його рамках вдалося повністю видати 6-томну “Історію карпатських русинів” М.Лучкая). То ж проблема перекладу і видання лишається й надалі актуальною.

Сергій Федака.