Закарпатець облаштував удома бджололікарню та хоче заклсти новий сад через програму Еде Егана / ФОТО

Чоловік працює психологом у загальноосвітній школі І-ІІ ступенів у селі Тячівка, що в Тячівському районі.

Іван Ковач - людина різносторонніх занять та інтересів. По-перше, в «науковій» скарбничці у нього – три дипломи про вищу освіту. Спеціальність «географ-еколог» здобув, закінчивши Рівненський міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Дем'янчука; психолог-психотерапевтом став після Рівненського інституту слов'янознавства; третій диплом із спеціальністю «правознавство» отримав в Ужгородському національному, пише voloshyna.

Активність Івана Ковача у суспільних справах теж ні в кого не викличе сумнівів: днями його обрали головою комітету з освіти у Громадській раді, створеній при Тячівській райдержадміністрації. Дj всього йому є діло, недарма у рідному Дулові за Іваном Юрійовичем закріпилося прізвисько Адвокат.

Працює психологом у загальноосвітній школі І-ІІ ступенів у селі Тячівка, що в Тячівському районі. Кілька разів на тиждень Іван Юрійович доїжджає своїм стареньким легковиком до місця роботи, віддаленого на тридцять кілометрів від рідного села Дулово. У цьому селі, розташованому на правому березі ріки Теребля, він народився і виріс.

Разом із матусею Юлією Іванівною, вчителькою загальноосвітньої школи в селі Теребля, вони ґаздують удвох. У їхньому господарстві є корова, кролі, кури і курчата, собака Цезар, але центральне місце в усьому цьому «королівстві» займають не тварини і не птахи, а літаючі комахи – бджоли.

Сім вуликів безпосередньо на городі, ще стільки ж – у товариша в Тячеві. Чимала бджолопасіка видає на рік кілька десятків кілограмів цілющого карпатського меду. Бджола-карпатка, яку Іван Юрійович утримує вже одинадцятий рік (починав з одного вулика, подарованого йому 2006 року), є вельми продуктивною.
Торік пасіка принесла Ковачам, поряд із медом, ще одну радість, - оздоровлення на бджолах. Причому це треба розуміти буквально: людина лягає у спеціальну будку, встановлену просто над вуликами.

- Цей спосіб оздоровлення я вичитав у одному з журналів і сам виготовив дерев'яний ящик із лежаком, - розповідає Ковач. – Ящик обладнаний дверима для повної ізоляції від зовнішнього світу, а також невеликим віконцем, через яке проникає свіже повітря. Зачинившись ізсередини, можна сконцентруватися на відчуттях, які дарують бджоли. В кожному з трьох вуликів їх в середньому від 30 до 40 тисяч, тож через липові дощечки, на яких лежиш, відчувається розмірений гул. Повітря насичене медовими ароматами.

До Ковача частенько приходять сусіди, щоб «полежати на бджолах», і в цьому він нікому не відмовляє. Туристів дотепер не було, адже їм про існування «бджололікарні» майже нічого не відомо.

В популяризації лікування бджолами Іван Ковач не мастак, але це не головне. Важливо те, що він започаткував новий для Тячівщини, а може, й для Закарпаття спосіб позбавлення від недуг.

- Відчутні результати лікування бджолами настають приблизно після десяти сеансів, - додає Іван Юрійович. – Полежавши з пігодини один раз, ви просто відчуєте приплив сил і бадьорість.

Його слова знайшли підтвердження на практиці: автор цих рядків після 40-хвилинного перебування в «бджололікарні» вийшов із неї таким, немовби на світ знову народився.

До всього цього залишається додати, що наш досі залишається неодруженим. У свої 37 він усе ще в пошуку. Питання майбутньої ґаздині вже стоїть на порядку денному, віджартовується Ковач.

В найближчих планах – отримання у володіння трактора для обробітку саду і городу. Ковач бере участь у програмі Еде Егана, якою уряд Угорщини виділяє підприємливим закарпатцям до десяти тисяч доларів (еквівалентна сума в форинтах) на ведення підприємництва.