Одного разу безробіття на Закарпатті вже успішно подолали / ФОТО

Днями урвалося життя Михайла Волощука – голови Закарпатського облвиконкому (1974-1984 і 1990-1991), проректора Ужгородського університету (1984-1990).

рисутність багатосотенного люду на його похоронах стала доказом його вагомості в історії нашого краю. З цього приводу ми звернулися до людини, яка знала померлого чи не найдовше, була колись його викладачем. Це ветеран нашого університету, один з перших його випускників, професор Іван Михайлович Мешко, який викладав у виші понад півстоліття, а нині на 92-му році життя перебуває на заслуженому відпочинку.

Чим Вам запам’ятався Михайло Волошук?

Я знав його з далекого 1950 року, коли він був студентом Мукачівського кооперативного технікуму, де я працював як викладачем, так і директором. Всі, буквально всі, як викладачі, так і студенти, знали Волощука як відмінника навчання та взірцевої поведінки студента. Після закінчення 1952 р. технікуму він як відмінник з червоним дипломом направлений на навчання до Львівського торгово-економічного інституту, де навчаючись, він і працював, бо був сиротою і не міг жити на одну стипендію. Після успішного завершення навчання у Львові, він працював в Ужгороді, потім знов навчався у Москві, де упродовж років написав кандидатську дисертацію, а захистивши її, став кандидатом економічних наук. Відтак знову повернувся до Ужгорода і був прийнятий на роботу керівником Воловецького району. Його успіхи у роботі на Воловеччині були помічені у Києві, і його забрали нагору, та звідти він 1974 р. повертається працювати до Закарпатського облвиконкому. Саме на цей час і проявилися організаторські здібності Михайла Юрійовича.

Що йому вдалося зробити?

Коли його направили з Києва в Ужгород, то, як він це розповідав, поставили перед ним таке завдання – впоратися з проблемою безробіття на Закарпатті. У ті часи з області виїжджало від 120 до 120 тисяч працездатного населення в різні куточки великого СРСР, особливо у Сибір для заробітку. Це становило величезну соціальну проблему: розбиті сім’ї, поламані долі, масове сирітство…

Зовсім, як зараз, хоч нині міграція у протилежному напрямку.

Так, а за часи його керівництва не десятки, а сотні фабрик і заводів, окремих цехів було збудовано в області. На час уходу Волощука з посади у промисловості та інфраструктурі області було задіяно 370 тисяч працівників. У кожному райцентрі було збудовано по два-три, а то й більше об’єктів. Старші покоління добре пам’ятають, як випускники середніх шкіл одягали білі халати, брали в руки паяльники і йшли працювати на підприємства по випуску електронної техніки.

Саме у ці роки облспоживспілка у кожному райцентрі збудувала заводи по переробці сільськогосподарської продукції. Михайло Волощук не виходив з кабінетів республіканських та союзних міністерств, держпланів Києва і Москви. Керівники цих відомств були частими гостями Закарпаття – задля ознайомлення з поточними проблемами виробництва і будівництва та розв’язання їх. Проблема безробіття на Закарпатті була в основному розв’язана.

А чи вирішував керівник області крім економічних проблем якісь суто соціальні?

Саме Волощукові належить заслуга будівництва квартирних будинків для сільських учителів, щоб прив’язати їх до сільської місцевості, аби вони залишалися там і після відпрацювання трирічного терміну після закінчення вузів. Також за час його керування облвиконкомом збудовано не один кілометр районних та сільських доріг, споруджено мости і містки. За нього розгорнулося будівництво головного навчального п’ятиповерхового корпусу Ужгородського університету.

Як він сприйняв перехід від планової економіки до олігархічної?

Михайло Волощук був передчасно витиснутий з керівних посад у дев’яностих роках. Він міг принести ще багато користі для соціально-економічного розвитку нашого краю. Ніколи не забуду, з яким болем у серці він розповідав про демонтаж, грабіжництво і розтягування матеріалів з заводів, які він будував. А коли ішлося про злочинну вирубку карпатських лісів, він ледве не плакав. Про це він сам міг би розповісти.

Коли я багато років тому брав інтерв’ю у нього самого, М.Волошук показував мені рукопис своїх мемуарів – добре було би, щоб тепер вони не загубилися, а були опубліковані.

Це обов’язково, але не тільки це. Колесо історії крутиться з веління небесних сил і смисл цього нам не завжди добре відомий, казав великий єврейський історик Йосиф Флавій. Багато чого нам невідомо і з нашої історії. Та ясно одне – Михайло Волощук безмежно любив своє Закарпаття і доводив це реальними справами. Інтерв’ю – не форма для визначення місця і ролі в історії суспільно-політичного і громадського діяча, для цього потрібне ціле дослідження, а може і не одне. Впевнений, кожний історик, який захоче щось писати про історію Закарпаття 80-90-х років, не зможе обійти постаті Михайла Юрійовича Волощука.

Розмовляв Сергій Федака.