Замість загиблого в АТО закарпатця зі 128-ї бригади на війну пішла його дружина.

Жінка підписала контракт з 128-ою окремою гірсько-піхотною бригадою, аби мати можливість поїхати під Старобільськ, у краї, де знаходився її чоловік і де знайшов вічний спокій.

"Добрий, розсудливий та хоробрий воїн, який здатний захистити, підтримати і розрадити. Найкращий чоловік і батько", - перше, що розповідає про свого чоловіка, загиблого воїна АТО, "айдарівця" Олега Сидора (позивний "Скіф"), його дружина Марина. Після трагедії, смерті чоловіка, ця мужня жінка прийняла рішення йти на передову, туди, де загинув її коханий, аби відчути те, що пережив він і продовжити справу чоловіка - захищати нашу країну і дітей. Так пише діяч Іван Саюк, повідомляють Патріоти України з посиланням на "Обозреватель", продовжуючи:

Майбутнє подружжя познайомилось один з одним завдяки спільним друзям, коли ті запросили Олега та Марину до Замку Паланок.

"Це було кохання з першого погляду, яке не можна передати словами. Ми почали зустрічатися, згодом, жити разом. Потім одружилися і повінчалися, а після святкувань поїхали на відпочинок. Жили душа в душу, таке порозуміння, кохання і любов можна знайти, мабуть, тільки у книжках", - ділиться спогадами Марина Сидор. А невдовзі, в молодих народилась донечка Кіра – найцінніший скарб у родині. Жінка каже, що з появою дитини, Олег весь час був із нею. "І на пологах був і допомагав мені з усім. А ще, щомісяця фотографував наше дитинча, любив гуляти із донечкою, виконував всі її забаганки", - каже дружина загиблого.

А на вихідних у родини Сидорів була незмінна традиція – виїздити разом на природу та на екскурсії визначними місцями нашої Батьківщини.

Олег Сидор цікавився історією та літературою, жінці він навіть зізнався, що якби жив декілька століть потому, то неодмінно був би найкращим воїном, про якого б сьогодні знала історія. Саме за ці захоплення, бойові побратими дали Олегові псевдо "Скіф".

Активну громадську позицію та боротьбу за справедливість і свободу, Олег Сидор розпочав ще до Революції Гідності. А в січні 2014 року, він продовжив боротьбу за оновлення України на столичному Майдані, де спочатку входив до Закарпатського підрозділу сьомої сотні Самооборони, а в подальшому, очолив підрозділ групи швидкого реагування "Яструб". Він був учасником усіх запеклих боїв на Майдані. А потім почалась війна.

"Він не міг не поїхати на Схід, адже розумів, що потрібно захищати країну", - говорить Марина. Олег Сидор був добровольцем батальйону "Айдар" від часів його заснування. Неодноразово був пораненим. Тож аби підлікуватись та побути із рідними, декілька разів приїздив додому. "Він мені розповідав, про те, що йому довелося пережити на Сході. Олег був патріотом, з хоробрим серцем, мужнім і відважним захисником", - говорить Марина.

За словами жінки, чоловік дуже мріяв про ще одну донечку. Але не судилось. Так, після нетривалої реабілітації, Олег Сидор повернувся до батальйону, де, на жаль, і загинув, внаслідок вогнепального поранення, на бойовому посту на Луганщині.

"Мені зателефонували і сказали, що Олег загинув. Але я в це не повірила, адже до цього, мені вже двічі телефонували з такими звістками і це була неправда. Так і цього разу я подумала, що це хтось спеціально таке говорить. Не вірила, допоки не привезли Олега у домовині", - розповідає Марина Сидор.

Майже два роки минуло після загибелі Олега, а серце Марини все ще відчуває нестерпний біль. "Я довго говорила про Олега як про живого, на що мені всі казали, що так не можна, потрібно його відпустити. Я змогла зробити це тільки тоді, коли сама побувала у місті, де був Олег", - розповідає Марина Сидор. Жінка підписала контракт з 128-ою окремою гірсько-піхотною бригадою, аби мати можливість поїхати під Старобільськ, у краї, де знаходився її чоловік і де знайшов вічний спокій.

Донечка Кіра із розумінням поставилась до маминого вибору. "Кіра сказала мені, що якщо це тобі треба і важливо - їдь", - каже дружина загиблого. Тож коли мама поїхала в зону проведення АТО, Кіра вже пішла до школи. Вона постійно згадує про тата і хоче, аби він повернувся. Дівчинка також щодня телефонує мамі, розповідає, як минув її день та чекає, коли мама нарешті приїде, аби вони знову були разом.

Оскільки Олег Сидор був одним з перших добровольців, допомогу від держави його родина поки не отримала. Тож жити без годувальника і захисника важко. Кіра швидко росте, тож потрібен одяг. А ще, Марина Сидор мріє добудувати житло, яке колись разом з Олегом вони почали зводити.