У Мукачеві відзначили ювілей карпатської бджоли

Дні народження мають навіть… бджоли

Славні іменини – піввіку своїх уродин святкує “карпатянка” – таку ласкаву кличку колись приклеїли новонародженій її “батьки”-вчені, хоча вона має і офіційне ім’я – карпатська бджола. З приводу такої події минулої суботи у Мукачеві, бо саме тут на даний час на високому рівні пасічницька діяльність. відбулася науково-практична конференція “50 років системного вивчення карпатських бджіл”, в якій взяли титуловані науковці, відомі пасічники як Закарпаття, України, так і Канади, Румунії, Росії, Польщі, Молдови, Казахстану, Словаччини…

Визнання закарпатська медоносна трудівниця за радянського часу, бо, як виявилося, за господарською користю та морфологічними властивостями, що притаманні їй, не було аналогу з усіх порід бджіл, здобула чисто випадково. Беручи участь у міжнародному бджільницькому симпозіумі в Бухаресті Гурген Аветесян, ведучий лектор-консультант “Апімондії, а відтак завідуючий кафедри бджільництва Московської сільськогосподарської академії ім. К. А. Тімірязева, який захистив докторську дисертацію і з його ініціативи у “білокам’яній” на початку 70-х років минулого століття відбувся Всесвітній конгрес бджолярів, завітав і на Міжгірщину, де і довідався про сіру царицю-матку. Вона була родом з села Косий Верх, що притулився до гори Тяпеш (висота над рівнем моря – 1324 м), знаходячись на межі зникнення. Її феномен полягав у багатьох диво-якостях, насамперед відзначалася миролюбністю, не схильністю до роїння, класною морозостійкістю, вмінням ефективно використовувати максимально віддалені масиви медоносних рослин, приносити на день по 10-15 кг нектару. За такого спонтанного винаходу не забарилося активне і прискіпливе наукове вивчення унікальної крилатої особи на неосвоєній гірсько-бджолиній цілині з благополучним кліматом, якою вона була одноосібною хазяйкою, бо у піднебесну місцевість не залітали чужі “колежанки”. Плоди досліджень і селекції виявилися результативними. Внаслідок розведення бджіл в напіврозкритій мікропопуляції було виведено еталон чистої породи -- однотонного сріблясто-сірого опушення виду робочих комах, яким до цього часу практично нема конкурентоспроможних суперниць за суперпродуктивними властивостями. За проведених експериментів як на Міжгірщині, так і Рахівщині вдалося створити аж п’ять типів карпатських бджіл – “Вучківський”, “Синевирський”, “Колочавський”, “Рахівський” та “Говерла”.

На мукачівському форумі, зокрема, йшла мова і про адаптацію карпатської бджілки у євроазіатському просторі. В яких країнах вона лиш має нині прописку – державах Прибалтики, Білорусі, Північному Кавказі, Італії, Болгарії, Чехії... Та хіба всіх перелічиш, хто з нею подружився і має великий зиск за пасічницького бізнесу і на великий хосен солодкий продукт для здоров’я. Сиві бджолярі-очевидці пригадують, як вона одразу масово помандрувала у різні області Росії – Тамбовську, Рязанську, Московську… Ажіотаж був неймовірним. Особливий попит на “карпатянку” з дня її появи на ринку виник у Омській області. За тридев’ять земель, а це майже 5 тис. км, без відбою не тільки приїжджали за нею, а навіть прилітали чартерними рейсами на літаках. Траплялося, що з верховинського краю забирали й 100 тисяч пакетів з бджолосім’ями!

Після зібрання у місті над Латорицею велика делегація практиків і теоретиків бджільницької справи закономірно з екскурсійним візитом подалася у верховинський край – мальовниче урочище Петровець, що на зеленій околиці Вучкового. Саме тут діє племінна пасіка-репродуктор карпатських бджіл типу “Вучківський” відділу розведення і селекції карпатських бджіл НЦЦ “Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича”, де протягом кількох років працелюбно хазяюють брати Василь та Михайло Плиски. У цьому куточку десять років тому відкрито рідкісну скульптурну споруду, що увіковічує бджолу. На виняткового ґатунку мармуровому монументі розташовані і чотири меморіальні дошки, на яких портрети з іменами її, на жаль, покійних родоначальників – вже згадуваного Гургена Аветисяна, його колег-вчених Вадима Губіна, Івана Давиденка, а також талановитого місцевого пасічника-вучківця Івана Юрика. Ця присвята всесвітньовідомій бджолі та її невтомним творцям сталася завдяки надзвичайно добрій і щирій людині – Йосипу Рачку, почесному мешканцю міста Хуст, заслуженому пасічнику України. Це – благодійник з великої літери. За його особисті кошти споруджено не лише один пам’ятник, а, скажімо, видано ошатну книгу “Хуст”, приурочену 925 річчю його заснування. Недарма рішенням загальних зборів закарпатських пасічників дев’ять років тому засновано і премію ім. Йосипа Рачка, яка присуджується кожні три роки за заслуги з багаторічного удосконалення та масовій репродукції відселекціонованих карпатських бджіл. Такими фанатами-пасічниками, як 86-річний Йосип Йосипович, треба лиш пишатися!

До речі, за розведення, розмноження та створення суцільного масиву чистопородних бджолосімей на конференції великій кількості її учасників було вручено грамоти та пам’ятні медалі, книги. З-поміж нагороджених і земляки-міжгірці – брати Василь і Михайло Плиски, соймівський пасічник Юрій Бобонич.

На знімках: Йосип Рачок (третій зліва) з між гірськими пасічниками біля пам’ятника бджолі у Вучковому; брати Михайло (зліва) та Василь Плиски.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.

Фото автора.