Цікаво, якби учасники всеукраїнського референдуму про незалежність наперед знали, якою стане Україна через 25 років, то скільки би з них тоді проголосувало би позитивно?
Публіка, безперечно, вжахнулася би і побігла би подалі від урн. Та комуно-радянська номенклатура київського рівня (на голову нижчого за московський), яка прийшла до влади, не могла запропонувати нічого цивілізованого. На зміну їй прийшов так званий червоний директорат в особі Л.Кучми. Теж не придумав нічого ліпшого, як розбудовувати криміналізовану піраміду з олігархами і собою на вершечку. Наступні президенти зрозуміли, що цю структуру неможливо здолати – тільки очолити її. Так Україна поступово перетворилася на Гаїті – тільки без бананів.
Найприємніше у будь-якому святі – те, що воно кінець-кінцем обов’язково закінчується, і людина переходить від цього екстриму до звичайного життя, коли можна уже більш-менш говорити те, що думаєш. Як і очікувалося, відзначення 25-річчя державності провалилося у всеукраїнському масштабі. Якби не ініціативи окремих телеканалів, то і не було би що згадати. Верховна Рада навіть не захотіла чисто заради благопристойності зібратися на урочисте засідання, хоча воно вже було анонсоване у телепрограмах. З одного боку, депутатів можна зрозуміти – нічого принципового вони все одно би не почули. З іншого боку, парламент продемонстрував, що від нього нічого не залежить і він ні на що не впливає. Підозри про це роїлися вже давно, зараз вони перетворюються на тверду переконаність. Але менше з тим – не у парламенті справа. Просто все частіше згадується Ф.Ніцше: “Чим більше ти вдивляєшся у безодню, тим активніше вона зазирає у тебе”. Впускати безнадію у душу не хочеться, але якогось простору поза прірвою стає усе менше і менше. Від ювілею очікувалося, що такий простір трохи розшириться. Проте цього не сталося.
Загалом по цілому світові подібні ювілеї призводять якщо не до єдності, то хоча би до діалогу народу із владою. У нас цього не сталося. Влада і електорат усе більше віддаляються одне від одного, живуть у цілком паралельних реальностях, які мають все менше і менше точок дотиків. У влади своя статистика і політологія, у народу – зовсім інша, без жодних райдужних розводів, сіра і похмура. Єдино, що цікавить політологів від влади – це коли будуть позачергові вибори. Народ вже давно виборами не цікавиться і не чекає від них ніяких перемін. Вибори в сучасній Україні перетворилися на повний фарс, тож якихось кадрових перемін доводиться очікувати хіба що від виконавчої влади, але і їй особливо вибирати ні з чого – лавиця запасних дуже коротка, якщо не порожня взагалі.
За двадцять п’ять років суб’єктивне відчуття щастя у наших співвітчизників зменшилося до мінімуму. Тоді існувало дуже сюрреалістичне суспільство, але стабільне, зі своїми усталеними правилами гри, можливістю щось планувати на близьку і середню перспективу, із певними соціальними ліфтами для талановитої молоді, гарантіями соціального мінімуму. Зараз суспільство стало ще більш сюрреалістичним, при цьому абсолютно непрогнозованим, без видимих перспектив попереду, зі стрімкою щоденною деградацією усього і вся, коли реформи перетворилися на знущання з рядових громадян. Хто тільки може, тікає звідси світ за очі.
У ювілейних промовах можновладців не прозвучало не те, що чогось обнадійливого, а й навіть якогось аналізу сьогодення, як ми дійшли до життя такого. Коли мені ставили питання, якою бачу Україну ще через 25 років, довелося делікатно промовчати. Не бачить мій погляд зараз нічого не те що на такій відстані, а й навіть через рік. Життєвий ресурс в України не такий вже й великий. При нинішньому стрімкому розвалі його вистачить зовсім не надовго. Дещо ще можна протягти, якщо Захід візьме нас на буксир, але схоже, що там теж наростає страшне розчарування Україною.
Всередині політикуму наростають усобиці – поміж президентським оточенням, між партіями, між силовими структурами. Єдино, що уряд поки демонструє відносну цілісність, і міністерства ще не воюють між собою. Усюди тихо, як перед страшною бурею. На Закарпатті місцева влада воює х митницею і прикордонниками. Це ще щастя, що в області немає покладів бурштину, а то був би повний армагеддон. Закарпаття взагалі зараз зачаїлося, намагаючись не звертати зайвий раз на себе уваги – цілішим і здоровішим будеш.
Сергій Федака.