Закарпатка про сходження на Еверест: Багаж з фотокамерами і об’єктивами за 15 тисяч доларів вітер забрав за секунду.

Вродлива, відважна, сильна, розумна, привітна і скромна мукачівка, перша українка, яка підкорила найпримхливішу вершину світу, Іра Галай, тепер проходить не менше для неї випробування – славою.

Не публічна за вдачею дівчина враз стала мега-популярною зіркою зі щільним графіком зйомок, фотосесій та інтерв’ю. Ірина дуже потерпає від такої уваги і мріє якнайшвидше втекти подалі в гори, тишу, спокій, до мовчазних скель, повідомляє Varosh.

– Іро, зважаючи на те, як важко викроїти час, аби у спокійній обстановці поспілкуватися з тобою, то увага медіа-простору не згасає до тебе вже досить довго. Як ти сприймаєш таку надзвичайну популярність?

– Дякуючи Богу, ейфорія від сходження досі не пройшла, і є багато енергії. У мене завжди так: повертаюся з експедицій, і мене потім ще місяць тримає згусток енергії, яким я просто можу ділитися з людьми. От і зараз це мене рятує.

– Як і чому ти здійснила перше сходження?

– Це був спір з моїм колегою. Ми з ним футбольні фанати. Він вболіває за "Реал", я – за "Барселону". Був матч, і ми побилися об заклад на бажання. Я тоді програла, а його бажання було – відправити мене в експедицію на Ельбрус. Саме на той час таких експедицій не було, і ми вибрали Казбек на Кавказі. Я зателефонувала в магазин альпіністського спорядження, щоб мені підготували все для сходження. Після роботи приїхала в діловій сукні, на підборах, і на мене там всі дивилися, м’яко кажучи, здивовано. Але я спакувала собі наплічник і сама полетіла з Києва в Грузію.

– На якому етапі з’явилася мова про Еверест?

– Це було в минулому році. Я полетіла в Катманду для сходження на Айленд Пік. Але ми прилетіли, і наступного дня в Непалі стався потужний землетрус. Я бачила смерті дітей, горе людей і залишилася. Бо подумала, що якщо не залишуся, то у мене буде депресія, і я не зможу прийти до себе. Я пішла в Червоний Хрест Китаю і запропонувала свою допомогу. І залишилася на 2 тижні. Через якийсь час я познайомилася з місцевим шерпом і попросила відвезти мене гори подивитися. Він сказав, що якщо знайдеш, на чому долетимо до Лукли, бо з Катманду в гори ще треба перелетіти, то я тебе відведу. Через землетрус там нічого не літало. А Червоний Хрест якраз організував гуманітарну допомогу для постраждалих на базовому таборі Евересту. Я тим літачком полетіла в Луклу і дійшла до базового табору Евереста.

– Тоді ти подумала, що можна і піднятися туди?

– Я його тоді ще й не бачила. А от коли я піднялася на базу і побачила ту гору… Аж мурашки по шкірі пішли. От тоді задумка з’явилася. Пам’ятаю, виставила пост у фейсбуці і написала, що стою на фоні Евересту і поки не заб’ю свій бандерівський льодоруб в цю вершину, не заспокоюся. І мені відписав Віктор Бобок. Ми тоді не були знайомі. І каже: "Я тобі можу з цим допомогти". А потім я випадково дізналася, що там ще не було жодної українки.

– Скажи, а як виглядає Земля з цієї найвищої вершини? Хмари не закривають цю панораму?

– Ні, була прекрасна погода. Горизонт… Він такий – напівколом іде, нема вже горизонтальної лінії. Ти наче у космосі знаходишся. А ті гори, які колись здавалися височезними, теж 8-митисячники – вони такі маленькі… Ти стоїш на вершині Евересту і розумієш, який він дійсно високий… Навіть знизу він не здається аж надто якимось особливим. Я навіть вмовляла гіда підніматися без перил, без страховки. Тому що хотіла швидше зайти. А коли піднялася на 8600, забрала слова назад. Бо коли починається вітер, це єдине, що тримає тебе на горі. Багаж з наметами, балонами, фотокамерами і об’єктивами за 15 тисяч доларів у американців вітер забрав за секунду незрозуміло куди у прірву. Не все так просто навіть для досвідчених альпіністів. Так от, саме зверху відкривається вся велич гори, її сила, її могутність.

– Чи було тобі приємно представляти Закарпаття? Адже не так часто наші вихідці досягають якихось рекордів на загальнодержавному рівні.

– Я коли з кимось знайомилася і мене питали, звідки я, то казала, що з Мукачева. Потім слідувало питання: а де це? То я казала, що на Закарпатті. Потім, що це Західна Україна. Навіть на грудях був герб Мукачева, який батько мені дав із собою, і я його пришила до штурмового костюму.