Великдень вважається суто родинним святом, тому після освячення закарпатці завжди збиралися в сімейному колі, смакували великодніми наїдками, зокрема паскою, шовдарем, сирною грудкою, яйцем.
Як потрапезували, старші люди лягали відпочити, бо після Всеношної та Божественної літургії були трудні (натруджені, втомлені). А молодь збиралася біля церкви на ігри та забави. Першого дня не ходили в гості, а лише в наступні два. Прикро констатувати, але правди ніде діти: більшість великодніх звичаїв, традицій, розваг залишилися в історії,повідомляє Тетяна Грицищук на сторінках КО.
Без бавки був би сумний Великдень
Наші баби-діди говорили: «Без бавки був би сумний Великдень». І були праві. Хлопці й чоловіки влаштовували свої розваги окремо від дівчат, лише з 20–30-х рр. ХХ ст. почали організовувати спільні ігри біля церкви чи на цвинтарі.
У всі три дні свят сільська молодь традиційно йшла до церкви й гралася в усілякі ігри. Наприклад, на Хустщині «били блишки», на Рахівщині грали в «Букурію» та «Спускайтеся, вишні». Нині радше подадуться на шашлики або залишаться наодинці зі своїми гаджетами.
У Малому Раківці, що на Іршавщині, популярним був хоровод «Подоляночка». Наразі дітлахи тільки «Коти ймають». Учасники стають парами. Той, що виконує роль кота, каже: «Задня пара – навпереда». Діти біжать, кіт ловить. Кого зловить, той і буде котом. Якщо не зміг зловити, то залишається й надалі котом.
Чим поливатися: водою, парфумами чи помиями?
Світлий понеділок називають ще Поливальним, бо цього дня поливаються. Колись хлопці поливали дівчат водою, натомість ті дарували леґіням писанки. Біля церкви з одного боку стежки розміщувалися юнаки та чоловіки, а з іншого – дівчата та жінки. Одна дівчина ставала на стежку, показувала писанку й голосно казала: «Сесе, Іване, твоя». Хлопець виходив на стежку, а дівчина повільно бігла, щоб він наздогнав її і взяв від неї писанку. Потім показували писанки по черзі й інші дівчата, що стояли в гурті, а хлопці, які поливали дівчат, бігли стежкою і брали писанки. У гуцулів раніше парубок вів дівчину, яка йому найбільше подобалася, до потічка або річки й поливав водою, аби була гарна та здорова, а вона йому за це давала писанку.
Тепер поливаються не тільки водою, а й парфумами, і навіть помиями.
У Страбичеві Мукачівського району хлопчики-підлітки йдуть до церкви з парфумами і там поливають маточку, яка за це віддячує писанкою.
Закарпатський краєзнавець, доцент УжНУ Іван Сенько записав цікаву легенду про Поливальний понеділок від жительки Келечина Міжгірського району Ганни Коваль: «По Великодню в понеділок поливаються. Се тому, що коли Христос воскрес, то люди раділи й казали одне одному:
– Христос воскрес!
А жиди поливали їх помиями. Аби відмитися від помиїв, обливали себе чистою водою, щоб змити з себе усяку скверну».