1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

Нариси історії Виноградівщини: описане в переказах село Чепа / ФОТО

19:20, 06 Березня 0 Суспільство uliytest

 

За усними переказами під церквою у Чепі був підземний хід, який зв’язував її з Чорною горою.

Село розташоване на лівому березі Тиси за 28км від районного центру і на відстані 3 км від залізничної станції Чорнотисово на лінії Королево-Неветленфолу. Через село пролягає автодорога Вилок-Чорнотисово-Королево.

До 1946 року – Чепе. Назва села походить від основи власного імені в староугорській мові – «Чепан» (Іштван) в пестливій формі. В 1406 і 1463-му роках село називали Chepha, в письмовій формі літера h після p не мала звучання. Українська Чепа - це дещо змінена угорська назва села. Назва поселення змінювалася декілька разів: Акош, Пийтерфолво, Телек або Телкі, а пізніше Чепе. Остання зміна, певно, пов’язана із зміною його розташування: припускають, що паводок, спричинений Тисою, знищив село і жителі змушені були переселитися на інше місце.

Як результат від назви села отримали прізвища в ХІV столітті – Телкі, Золтан; в ХV столітті – Олмаші, Акош, Чепефолві, Нодь. У різні часи селом володіли багато сімей. Зокрема, в 1567 – вдова Акош Матяшней – половина наділу, Акош Мікловш - також півнаділу, Акош Дердь мала одного бідного, Золтан Ференц – одного погорільця. В 1775 році Чаро Фогараші Імре мав двох кріпаків, його брат Жігмонт - також двох кріпаків, Ошват Йожеф – 4 кріпаків, одного желяра, барон Стойка Жигмонд – 3 кріпаків, одного желяра та чотирьох желярів без житла; Золтан Дерть – трьох кріпаків, одного желяра та чотирьох желярів без житла, його брат Пал – двох кріпаків.

Перші згадки про Чепу виявлені в письмових джерелах 1320 року. Інша назва походження села пов’язана з цервою. Її спорудили в кінці ХІІ або на початку ХІІІ століття. Вважається достовірним, що в 1236 році, коли хан Батий на чолі татаро-монгольської орди наблизився до Паннонії, церква вже існувала. А її побудував пан Стефан або Чепан. Звідси і походить назва села.

Під час татарського вторгнення в 1717 році село втратило 4-х немешів та 18 простолюдинів.

Фийнєш Елек в 1851 році писав: «Чепе – угорське село в Берег-Угочанському комітаті, 200 реформатів, 320 греко-католиків, в кожної конфесії є священик і церква. Має дубовий ліс. Луки родючі, але землі пісні.»

Найдревнішою церквою села була зведена в 1480 році римсько-католицька церква, яка в 1697 році потрапила до рук реформатів. Нині римсько-католицькі вірники відвідують каплицю св. Антонія Падуанського, перебудовану з приміщення колишнього дитячого садка, отриманого громадою в 1996 році. Обслуговує громаду о. Ласло Гойош.

В середні віки закон гласив: «Якої віри був землевласник, таку віру зобов’язані були прийняти і жителі села». Так римсько-католицька церква стала реформатською. Усні перекази передають, що під церквою був підземний хід, який зв’язував її з Чорною горою. Говорять, що під час зовнішнього ремонту церкви явно можна було виділити вхід до підземного ходу.

Церква побудована із каменю. Сильні стіни та наявність підземного ходу гарантували захист і спасіння людям під час татарських набігів. Сучасну форму церква отримала в 1991 році. Громада реформатів небагаточисельна, всього біля 100 вірників. Але всупереч цьому, активність і жертовність її членів безприкладна. В 1990-х роках здійснили зовнішній ремонт церкви, під час якого повністю поміняли штукатурку. Цю роботу виконали вишківські майстри Імре Етвеш та Імре Локі.

Пізніше зробили внутрішню реконструкцію. Відремонтували штукатурку, заново побілили, поміняли підлогу. В 1992 році брати Вейконі виготовили сучасні лавиці для сидіння. На жаль, відомі душпастирі, які служили в церкві, лише із 1917 року: Папур Йожеф (1917), Тушо Меньгерт (1918), Шіпош Меньгерт (1918-1924), Шаркань Лойош (1924-1927), Бікі Єнев (1927-1932), Сабов Елемир (1932-1938), Ореймус Янош (1938-1948), Годор Дюла (1948-1960), Ровжа Лойош (1960-1974), Оросі Пал (1974-1978), Сюч Ондраш (1978-2001), Етвеш Карло з 2001року до теперішнього часу.

В чепської реформатської громади є нерухомість – парафіяльний будинок, володіє вона і двома дзвонами: великий дзвін подарував Золтан Бенедек, менший в 1989 році закупила громада.

Найбільшою релігійною громадою села є греко-католицька. В неї славна історія. Перша згадка про чепську громаду датується 1747 роком, хоч тоді вона і не була самостійною – разом із Чомою вважалися філіалами Гетині. Вже в 1792 році самостійна громада, яка володіла церквою, тоді вже Гетиня і Чома були її філіалами. Всі три села мали церкви. В шематизмі 1847 року зазначено, що церква виготовлена з дерева. А шематизм 1874 року визначає рік побудови церкви – 1505. Це найдревніша дата серед церков теперішньої угорськомовної території. А також значить і те, що в період унії (середина ХУІІ століття) в громади була церква.

Після дерев’яної церкви шематизм в 1874 році вперше згадує, що освячено наріжний камінь нової церкви, а з 1878 року є дані про нову кам’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці. У 1903 році дах церкви вкрили бляхою. На початку ХХ століття художник Гогола намалював олією на блясі 44 ікони до іконостаса. В церкві зберігається декілька цінних картин кінця ХІХ і початку ХХ століття.

Першим греко-католицьким священиком, якого вдалося встановити, був Мондич Михайло в 1726-1739 роках. Останнім парохом перед забороною греко-католицької церкви в 1939-1949-х роках був Михайло Поляк, який 10 лютого 1949 року возз’єднався з російською православною церквою. Під час переслідування греко-католицької церкви в 1949-1989-х роках храм діяв як православний. Під час легалізації церкви громаду греко-католиків знову зареєстрували в церковних і державних органах. В 1992 році церкву повернули її вірникам. Зараз у ній служить о. Крістіан Ардонь. Богослужіння в ній проводиться на двох мовах – угорській і українській.

Природно, що не всі вірники православної громади перейшли до греко-католиків, адже за 45 років виросли два покоління, які ідентифікували себе православними. Спочатку вони ходили молитися до Гетині і Чорнотисова. Пізніше на виділеній для будівництва церкви землі встановили вагончик, який обладнали для богослужінь.

Наріжний камінь освятили в 2005 році на свято Різдва Божої Матері. Посвяту здійснювали архімандрити Степан Поп та Сімеон Голубка, останній приїхав на свято з церковних хором, виступ якого надав особливої урочистості цій важливій події. Розпочалося будівництво храму, жертвували вірники, благодійники, допомогу надавала районна влада, активісти громади ходили по селах, збираючи гроші для зведення храму. В церквах єпархії, також, організували збір коштів.

В цей час координацію робіт по будівництву та його матеріально-технічному забезпеченню взяв на себе парох о. Михайло Кивак. 25 травня 2010 року, в день перенесення мощів Святого Миколая, в недобудованому храмі провели зібрання Затисянського благочиння, на якому здійснили урочисту літургію під керівництвом владики Марка, очільника Хустсько-Виноградівської єпархії.

Вже два роки чепські православні вірники моляться в новозбудованому храмі, який має облаштований престол, іконостас, на вежі встановлено дзвін. І надалі ведуться оздоблювальні роботи. Завершальний етап будівельно-монтажних робіт відбувся при о. Іванові Фанті, який і тепер служить громаді.

В березні-квітні 1919 року в селі була радянська влада. На початку літа 1919 року румунські інтервенти розстріляли сільських активістів Капушинського і І. Еденеше. В 1924 році створена сільська організація компартії Чехословаччини (ініціаторами створення були М.М. Лемак і М.І. Данко).

Перепис населення в 1921 році зафіксував таке: в селі було 170 будинків, в яких проживали 972 мешканці, в т.ч. 475 чоловіків та 497 жінок. За національністю було 610 русинів, 161 угорець, 174 євреї. За віросповіданням - 19 римо-католиків, 585 греко-католиків, 138 протестантів та 179 іудеїв. До села належали хутори: Фогорашія, Мерменштейна, Вейса.

Після зміни режиму 25 жовтня 1944 року 45 жителів села мобілізували в Червону армію, 13 із них загинули.

В Чепі розміщувалась центральна садиба колгоспу ім. Кірова, вирощували, в основному, зернові (кукурудзу, пшеницю) і технічні (переважно тютюн) культури. Було розвинуте садівництво, тваринництво м'ясо-молочного напряму. Діяв консервний завод, сувенірний цех. В селі розміщувався ремонтний цех райсільгосптехніки.

Після розпаду Союзу, в часи незалежної України, колгоспні землі розпаювали. В селі побудували готельно-ресторанний комплекс із міні- пивзаводом (в районі їх було лише два), керівник І.Ю.Євчак. Деякий час (2001-2005 роки) працювало підприємство «Дербі і С», яке за схемою давальницької сировини виготовляло заготовки верху взуття і деяку частину готових взуттєвих виробів. На ньому було зайнято до 50 жінок, в основному швачок. Зараз на його місці функціонує ТОВ «ІМС КОННЕКТОР СІСТЕМС» , на якому працевлаштовано 100 чоловік, тут виготовляють електричні та радіотехнічні напівфабрикати.

Однак цього мало для села, в якому проживають 1998 чоловік. Деяка частина людей доїжджає на промислові підприємства до Виноградова і Вилока, інша -працює вдома, спеціалізуючись на вирощуванні ранньої полуниці, городини, відгодівлі птиці, свиней. Але основна маса виживає за рахунок заробітчанства.

Іван Буданчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівщини.

Читайте на ГК:Сьогодні у Виноградові вручали оскари / ФОТО
Читайте на ГК:Щоденник Заробітчанина. На чехах ч.3. Про те, як роблять бізнес на соломі
Читайте на ГК:На Виноградівщині у нетверезого водія вилучили права
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus