Шестирічна дівчинка-полонянка Ілона Сірмої через сім років повернулася додому з татарської неволі.
З 1946 року село називалося Заболоттям. Підпорядковане Великопаладській сільській раді. Знаходиться в південно-західній частині району на стику україно-угорського і україно-румунського кордонів на відстані 37км від Виноградова і 23км від залізничної станції Вилок.
Згідно переказів, село існувало ще за часів Арпадовичів. З назвою Олмаш зустрічаємося в 1319 році, коли сини Міко - Пийтер і Фертеш дістали у володіння це село. Друга частина назви, «Фертеш», з'явилася лише в ХУІІ-ХУІІІ століттях. Частина дослідників намагається пояснити її походження тим, що на околицях села багато мочарів, боліт. Але це не відповідає дійсності, швидше його оточують ліси. Але цю версію взяли до уваги і в 1946 році, коли село назвали по українськи – Заболоття, тобто розташоване за болотами. Селу повернули колишню назву в 1995 році.
У першій половині ХУ століття в селі утворюється дворянське помістя. В 1717 році село дуже потерпіло від татарського розбою. Так, тут в полон потрапило 106 немешів та 38 простолюдинів. Повернулося додому лише 69 шляхтичів та 5 селян.
У Фертешолмаші стався випадок, який потряс усю Угорщину. Маленькій сироті Сірмої Ілоні було 6 років, коли вона зі своїми родичами потрапила в полон з фертешолмашської церкви, в якій вони переховувалися. Її близькі врятувалися, а вона опинилася в Херсоні в одного татарина, який пізніше продав її в Молдову. Мати-вдова отримала листа з татарської неволі з проханням прискорити виплату викупу. Молдавський бездушний хазяїн також написав листа з вимогою викупу в 300 золотих, які врешті отримав. Через 7 років, в 1724 році, дівчина повернулася додому. Нам зараз важко оцінити скільки таких трагедій пережили люди того покоління.
В 1851 році Фийнєш Елек писав:
«Фертешолмаш - угорське село в Берег-Угочанському комітаті, 9 римо-католиків, 18 греко-католиків, 564 реформатів, 21 єврей проживає в ньому; з реформатською материнською церквою. Земель багато, але болотисті, сіна з надлишком, обабіч Туру красивий дубовий ліс».
У Першій світовій війні село втратило 28 жителів. Під час радянської влади в Угорщині населений пункт був у підпорядкуванні Севлюського директоріуму, після її поразки на два роки попав під румунську окупацію, потім майже на 18 років- під владу Чехословаччини. В 1921 році чехословаки обміняли свої села Бочков, Комловш, Сухий Потік, Велика Трнава з румунами на Фертешолмаш, разом з Оклі і Великою Паладдю. При подальшому міждержавному врегулюванні кордонів до села була приєднана земельна ділянка, що раніше належала румунському селу Порумбешті, а частина території, що раніше належала Фертешолмашу, відійшла Угорщині і Румунії в 1923 і 1925 роках. Так було кінцево встановлено межі села.
Ось що виявив перепис населення в 1930 році. В селі було 159 будинків в яких проживало 685 мешканців. За національністю було 13 чехословаків, 63 русини, 555 угорців, 23 євреї. За віросповіданням - 63 римо-католики, 79 греко-католиків, 496 реформатів, 43 іудеї. До села належали хутори: Леврінца, Табака, Загоня.
Перед Другою світовою війною у листопаді 1938 року село було приєднано до Угорщини. На фронтах в боях, які вела гортіївська Угорщина, загинуло 11 чоловік. З села було депортовано всі єврейські сім’ї. Зміна режиму обійшлася без кровопролиття. 10 листопада 1944 року ввійшло в історію села як темний день. Всіх чоловіків віком від 18 до 50 років повезли на «маленький робот» строком на три дні, 11 з них не повернулося, а для інших - три дні перетворилися на 3-5 років.
Хвиля розповсюдження реформації досягла села в другій половині ХУІІ століття. Окремі верстви населення одна за одною переходять на реформатську віру, а дворянство, яке було в стадії формування , послідувало за ними.
На південний схід від сьогоднішньої церкви, у так званому Голбоші, на початку ХУІІІ століття була побудована дерев’яна церква. В середині ХУІІІ століття церква згоріла. Наріжний камінь нової церкви закладено в 1803 році. Церкву побудували із цегли і каменю, дах покрили дерев’яною дранкою. Закінчили спорудження в 1812 році в класичному стилі. Вежу добудували в 1868 році. Дах будівлі церкви перекрили в 1843, а шпиль - в 1868 році бляхою. На початку 1900-х років за церквою побудували приміщення парафії, потім двокласну школу з житлом для дяка-учителя. В 1965 році реформатська громада огородила кладовище.
Останній капітальний ремонт храму проведено в 1983 році. В 1945 році парафію від вірян забрали і використовували для різних цілей, а в 1992 році в надзвичайно поганому стані повернули громаді. В 1993 році фару розібрали і на цьому місці побудували нову двоповерхову. На церковній вежі є два дзвони. В роки Першої світової війни дзвони забрали для виливки гармат. В 20-х роках ХХ століття був виготовлений малий дзвін, потім Шомоді Дюла, місцевий землевласник, профінансував лиття великого дзвону. Фертешолмашська реформатська громада нараховує 750 душ. Пастором тут є Тиберій Гомокі.
Ще складнішою є історія греко-католицької громади села. Спочатку вона була філіалом Ковкийнєшда, що тепер належить Румунії. Фертешолмаш потрапив у склад Закарпаття тільки після підписання Тріанонського мирного договору в 1920 році. Фертешолмаш, як філіал Ковкийнєшдійської церковної громади, вперше згадується в 1846 році. Багато малих південноугочанських греко-католицьких громад входили до складу Туртеребешського деканату. В 1908 році, згідно шиматизму, їх було включено до Мукачівської єпархії. З утворенням Гойдудорозької єпархії в 1912 році Ковкийнєшська громада і її філіали, в т.ч. і Фертешолмаш, потрапили в нову єпархію. Після Тріанонського мирного договору, в зв’язку із зміною кордонів, греко-католики, які проживали там, знову потрапили в Мукачівську єпархію. Фертешолмаш з 1945 року належав Ботарській громаді Вилоцького деканату. В селі була дзвіниця, під дахом якої проводили богослужіння. З 1949 по 2006 рік дзвіницею користувалися православні. Цього року вірники повернулися до греко-католицької церкви. З 2006 року церква - філіал Тисобикеня, тепер частина Берегівського угорського деканату
У Фертешолмаші в 1816 році жило 18 греко-католиків. При зарахуванні громади в Сотмарнийметівський деканат в 1859 році було 62 греко-католики, в 1908 – 100, в 1947 – 20, зараз 100 греко-католиків утворює громаду. У власності общини є дзвінниця і каплиця, яку освячено на честь святих Петра і Павла. Обслуговує громаду о. Отіло Гайдош.
В селі надзвичайно гострою проблемою залишається працевлаштування. Більшість людей працюють в Угорщині на сезонних роботах (будівництво, збирання огірків, тощо). На деякі види робіт укладаються тимчасові угоди (стрижка овець, вирощування тютюну). Ускладнює ситуацію і те, що село розташоване на досить великій відстані від місць, де можна знайти роботу. Катастрофічний стан доріг не дає можливості налагодити постійний довіз і привіз мешканців села на роботу. Географічне положення не сприяє і організації продажу продуктів, вирощених на присадибних ділянках і земельних паях. Тим не менше, жителі Фертешолмаша не втрачають надії, що їх наполеглива праця колись принесе свої результати.
Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівського району