Давнє – мудре. У пам’яті тримаються старожитні справи і речі, якими займалися предки, що пропахли віками.
На згадку приходять, приміром, і епізоди, коли покійний дід Іван Гримут з Лозянського сам собі на обійсті був майстром-кровельником. Мав власний нехитромудрий верстат, за який, впоравшись на ґаздівстві з першочерговими обов’язками, сідав і спеціальним інструментом самотужки тесав напередодні колоті смерекові дощечки. Виготовлені драниці служили за покрівельний матеріал. Моду диктували черепичні дахи, замінником ставала бляха, а відтак виник справжній шиферний бум – гофрований матеріал за радянських часів був настільки дефіцитним, що в черзі забудовники стояли роками. Зараз, звісно, металочерепиця нарозхваті.
Здавалося, що за прогресу навічно забудуть про драниці, але недарма кажуть, що давня епоха живить сучасність і майбутнє: раритетний будматеріал отримав “друге дихання”. Став популярним тому, що під стиль старожитності на Міжгірщині почали споруджувати екзотичного типу об’єкти, зокрема, колиби, що слугують за торгові точки і охоче відвідують як місцеві загожі, так і мандрівний люд. Подібних споруд нині налічується аж кільканадцять. І майстри не перевелися, особливо їх чимало у смерековому краї – селах Тереблянської долини. До прикладу – у Синевирській Поляні мастаки справи Юрій Куліш та Іван Біланин, Гриць Рошко, родинна династія Ковачів, Синевирі – Іван Ворон, Колочаві – брати Петро та Павло Хланти, Федір Беца… Бездоганно знається у древньому промислі земляк останніх -- 56-річний Юрій Маркович. Неподалік свого дворогосподарства у житловому масиві Брадолець, що вже здобув статус туристичного куточка, він також відкрив крамарську колибу. Драниці дідівським способом теж індивідуально виготовив. Зізнається, що бозна-якої премудрості нема у такому ділі. Головне мати першосортну сировину, себто смереку.
“Котру ковбанку легко колоти, то тієї дощечки ніжно стісуються”, – ділиться секретом роботи зодчий рідкісної професії Юрій Миколайович.
Її, що не кажи, не так просто вибрати. А ще існують обов’язкові умови – аби вічнозелене дерево мало поважний вік, а колоди у свою чергу підходящі ті, що без жодного сучка. За його словами, ліпше податися на лісосічну естакаду і підшукати класичну сировину.
Де-де, а на зелених околицях сіл над Тереблю з струнких станом смерек бездоганний матеріал для драниць. У нагоді вони не лише для одних торговельно-розважальних закладів. У попиті драниці за реставрації архітектурних пам’яток, зокрема, архаїчних церков у західних областях країни…
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.