Чи дотримуються сучасники заборони своїх дідів? Про це та інше читайте в нарисі Івана Біланчука про Руську Долину.
Село було засноване в другій половині 1920-х років вихідцями з Міжгірщини під час проведення аграрної реформи чехословацьким урядом. Незважаючи на недовге існування, перетерпіло досить багато змін в адміністративно-територіальному поділі. Так, згідно перепису населення в 1930 році, Руська Долина була хутором Фанчикова.
А після першого Віденського арбітражу селу дуже не поталанило. З 10 листопада 1938 року його поділили на дві нерівні частини. Кордон проходив біля колишньої дерев’яної церкви. Менша частина, ближча до Виноградова, відійшла Карпатській Україні, а більша – Угорщині. Так тривало чотири з половиної місяці. Потім вся Карпатська Україна була окупована Угорщиною.
В радянські часи Руська Долина була підпорядкована Новосільській сільській раді. Рішенням облвиконкому від 30 липня 1962 року село перепідпорядкували Підвиноградівській сільській раді, а з 1994 року – новоутвореній Матіївській сільській раді.
Як згадує мешканець села Василь Степанович Менджул (йому про ці події розповів його дід, безпосередній учасник тих подій), першим поселенцем був Липей Михайло з Волового (Міжгір’я). Потім до них приєдналася родина Магаритів, згодом ще 12 сімей.
Щодо назви, то жителі її дали тому, що після проживання в горах, рівнинну місцевість, на яку вони потрапили, назвали Долиною. А щоб виокремити себе від навколишніх, в основному угорськомовних, жителів, підкреслили, що це Долина непроста, а Руська. Це було дружнє поселення, хоч і складалося з переселенців не тільки з Міжгір’я, а і з Синевира, Репинного, Майдану й інших верховинських сіл. Сприяло процесу дальшого згуртування і навколишнє оточення, труднощі життя на необжитих місцях, боротьба за виживання.
Про це можна прочитати в газеті «Русская земля» №9 від 22 березня 1928 року, яка оприлюднила постанову населення Руська Долина від 17 січня 1928 року. На зборах, де були присутні 27 сімей, прийняли дослівно таке:
«… Сей час мы решаем так, что в первый раз, повынны мы старатыся о то, чтобысме мали церковь, школу и читальню, затім самопомощныя дружества, но только экономичны и страховыя. Против дружеств алкогольных строго протестуем и недопускаемся таких обманств, которые бы нам вредили.
Прежде всего не дозволяем, чтобы между нами открывалися корчмы. За нашей памяти даже и наши дети и внуки не должны открывать корчем и им подобных заведний… Кто бы дерзнул продати землю на нечистое место, то есть под корчму, тот брат подлежит мистному внутренему суду. …наша Русская Долина повынны быти чиста и неосквернена блудницею корчмою. У нас должна быти прежде всего школа, потом церковь и читальня.
Прочитано, потолковано, одобрено и подписано. …».
Ось список людей, які поставили свої підписи під дуже важливим і в той же час простим і трохи наївним документом: Василь Ледней, Михайло Липей, Василь Скунзь, Юрій Скаловцій, Микола Сідей, Василь Маслей, Олексій Глухан, Юрій Цендра, Михайло Колька, Андрій Чабрун, Дмитро Цендра, Петро Цимбота, Петро Канюк, Іван Могорита, Олена Чуп, Юрій Хабаль,Іван Беля, Ганна Липей, Марія Цендра, Марія Бунзяк, Ганна Крьока, Василиса Красняник, Василиса Цендра, Михайло Могорита, Марія Липей, Агафія Тарахонич, Олена Гречка, Ганна Веждель, Олена Юрик, Агафія Нірода, Ганна Субота, Марія Вегеш, Марія Сідей, Іван Чабрин,Агафія Столець, Ганна Сідей, Марія Сідей, Ганна Столець, Марія Чабрун, Василь Менжул, Петро Могорита.
Жителі Руської Долини не лише підписали цей документ, але й діяли в цьому напрямі. З цією метою в 1928 році вони закупили в Новому Селі дерев’яну церкву і перевезли її на возах до Руської Долини. Але лише завдяки везінню вдалося церкву зберегти для громади, бо майже одночасно чехословацькими урядовцями було прийнято рішення про перевезення цієї споруди до Праги, де вона мала використовуватися як діюча церква і, одночасно, як музейний експонат. Але, врахувавши всі обставини і прохання жителів Руської Долини, церкву залишили місцевим вірникам, поставивши одну умову – для забезпечення кращого зберігання її мали встановити на високому бетонному цоколі.
За першою версією стародавня дерев’яна двозрубна церква була збудована в ХУ столітті в Новому Селі. За другою – церкву збудували в ХІУ столітті на Буковині, а звідти перевезли на Міжгірщину. В ХІХ столітті церкву перевезли в Нове Село. Після спорудження там мурованої церкви, дерев’яну передали до Руської Долини. Але це припущення має багато слабих місць.
На східній стіні вівтарного зрубу зберігалося первісне хрестоподібне віконце. Невисока, квадратна в плані башта з куполоподібним завершенням була споруджена, за версією реставраторів, аж у другій половині ХІХ століття. Дерев’яний розмальований вівтар з образом Ісуса Христа та іконостас з 12 ікон датувався ХУІІІ століттям. Іконостас поставили, можливо, в 1719 році.
Унікальна старовинна пам’ятка згоріла надвечір 2 травня 1999 року. Офіційною причиною вважають коротке замикання, хоч більшість жителів підозрюють навмисний підпал.
А сталося так, що в 1998 році усталене мирне життя релігійної православної громади зазнало змін. Причиною цього стала банальна вигода. В селі мали коротку пам'ять і забули завіт і настанову предків не відкривати корчм і їм подібних закладів. Депутати Матїївської сільської ради вирішили реконструювати футбольне поле, побудувати бігові доріжки, тенісні корти, одним словом, облагородити його.
Один із підприємців висловив бажання побудувати там двоповерхову споруду кафе. А неподалік там вже була точка в пересувному вагончику. Видно, вона давала немалий зиск, бо її господар вирішив всіляко протидіяти планам спорудити тут стаціонарний заклад. І не знайшов кращого засобу, як оголосити, що він тут за свої кошти побудує нову церкву.
Не відкладаючи справу в довгий ящик, завіз на будмайданчик бутовий камінь та щебінь. Підлили масла у вогонь і необдумані дії Хустсько-Виноградівської єпархії, в якій, не вивчивши ґрунтовно питання, дали дозвіл на реєстрацію і будівництво нової церкви в Руській Долині, хоча, фактично, земельна територія лежить в межах Матієва. Не без підстав вірники Руської Долини вважають, що знищення старої дерев’яної церкви – архітектурної пам’ятки, виправдувало необхідність будівництва нової.
Стався досить безпрецедентний випадок – якщо в інших селах тертя виникало між вірниками різних конфесій, то в Руській Долині – між православними. І це в селі, де всього 449 жителів. Побудували дві муровані церкви і тепер не можуть поділити посвяту. В Преображенській церкві громаді служить о. Василь Сусик, а в Святострітенській – о. Георгій Фурик.
Вдалося встановити з історії церковного життя, що священнослужителями у Руській Долині були в 1931 році – Вратський Л.А. та ієромонах Веньямін (Князєв), Птащук В. (1932-1935 роки), Лесьо І.М. (1947-1952). Між 1936 і 1947 роками громада була філіалом Пушкінівської та Олешницької церков. ЇЇ обслуговували ієромонах Деміан Бинь (Олешник) та о. А. Мацько (Пушкіно).
Вартим уваги в духовному житті Руської Долини був церковний хор. Довгий час на Закарпатті йому не було рівних.
В цілому населення тут самодостатнє, виживало і виживає при всіх режимах за рахунок своєї активної праці на землі, заводах і фабриках та відгодівлі худоби. Зараз трохи важче, але народ пристосувався. Немало дюдей, особливо чоловіків, виїжджають на заробітки. Частина з них працює на промислових підприємствах Виноградова, відносно досить багато людей використовує близькість кордону з Угорщиною і займається човникарством.
Кмітливі жителі використовують розташування села вздовж центральної дороги Вилок-Виноградово, організовуючи «табуреткову торгівлю». Продають все вирощене ними: ранню городину, картоплю, фрукти і дуже багато квітів. Вирізняється село ошатними будинками, деякі дуже привабливі з архітектурної точки зору, а також доглянутими дворами, акуратними огорожами.
Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівського району.
Читайте на ГК:Реконструкція у Виноградові триває: запрацював музичний фонтан (ФОТО)Читайте на ГК:“Вбіг схвильований чоловік зі словами…”: що трапилося на Виноградівщині після півночі? (ФОТО)
Читайте на ГК:Сучасне мистецтво процвітає: у Виноградові відкрили першу персональну вставку юної художниці (ФОТО)
Більше за темою
"Історія солдатської каски": у Берегові зніматимуть фільм про Героя Небесної Сотні
Історія Виноградівщини: диво Солдатського Євангелія у селі Пушкіно
Історія Ужгорода: мер-рекордсмен очолював місто 16 років / ВІДЕО
Історія Виноградівщини: Пийтерфолво – закарпатський Петерсдорф доби Антоніна Бірова ( ч.2) / ФОТО