Трапляються символічні за фактами спільності, але бувають водночас і парадоксальні.
Скажімо, суперечність може викликати назва села Річка, бо потічок в ньому малопомітний – не те, що водні артерії з йменнями Теребля чи сама Ріка, якими може похвалитися за могутністю верховинський край. Щоправда, курйоз спростовує те, що у цьому підполонинському селі, чисельність населення якого сягає трішки більше тисячі чоловік, можна нарахувати аж понад два десятки її мешканців, військову повинність котрим судилося у молодості проходити в морфлоті. З-поміж них є і офіцери-матроси, як для прикладу, брати Гички – Василь та Юрій. Й перший “морж” Міжгірщини Василь Маринець, директор профліцею – виходець тутешнього поселення. І це ще не все, що все-таки може стверджувати закономірне назвисько населеного пункту. Тут, між іншим, народився риболов, який борознив моря та океани, і навіть китобоець… З такого приводу моряцького роду Річці хоч наклеюй емблему з крабом. Цікаво було зустрітися і побесідувати, зокрема, з місцевим боцманом Федором Химинцем, якому на початку березня “стукне” 84 роки.
– Федоре Федоровичу, з допитливості бажається дізнатися секрету: щоб стати моряком, де навчилися плавати, якщо у вашому рідному селі таке мілке русло, що ступаючи ним, лиш кінцівки ніг хіба що замочиш?
– Після закінчення семи класів у школі навчався у Свалявському ремісничому училищі. А початок мого трудового життя проходив у Буштинському лісокомбінаті, де столярував. Гордістю цього селища є і Тиса. На цій бурхливій річці й проходили мої перші уроки плавання. Лиш був вільний час, як поспішав скупатися.
– Яким чином потім із закарпатської річки подалися на далекі моря і океани?
– Строкову службу в армії проходив у Владивостоці. У військову частину часто навідувалися цивільні вербувальники, які проводили набір на місцеві риболовні судна, бо був дефіцит робітників категорії їх професії. Запросили і мене. Як демобілізувався, так і одразу пішов на плавбазу “Чернишевський”, що належала фірмі “Крабокрест”. Коли з суші перебрався на моря – Охотське, Берингове, Японське, то романтична уява швидко перетворилася на сувору дійсність. Треба було трудися у поті чола – по 12-14 годин на добу, а ще випробували шторми, всякі інші складні ситуації…
– А як докладніше про будні…
– Наше риболовне судно було трофейне з часів війни – німецьке, яке з військового призначення переобладнали під господарський корабель. На ньому знаходилася пекарня, їдальня, навіть лабораторія з штатом наукових співробітників, які вивчали міграцію крабів, бо тільки на цьому роду десятиногих раків спеціалізувалися під час ловлі. Безпосередньо на судні розташувався і міні-завод, на якому перероблялися і консервувалися краби. З берега за нормою ми мали відчалювати у морський рейс на промисел на 4 місяці, але, бувало, що перебували у відрядженні й три квартали, аби перевиконати намічені плани за соцзмагання. Рішення продовження строку приймалося парткомом і профкомом. З судна перебиралися на катери, яких було аж дванадцять, з них чотири – рятувальні, котрі, пам’ятаю й досі, японці називали “кавасакі”. Увечері з самохідних суден закидали сітки, а ранком підбирали. Траплялося усяке, що інколи вони були й порожні, але здебільшого з великим уловом. За ударну працю нам у той час платили ого-го – до і понад тисячу радянських рублів. Заохочували рядових грамотами, начальство – годинниками, а мені в трудову книжку вписали, що отримав звання “Відмінник соціалістичного змагання”.
– Чому згодом перебазувалися у Мурманськ?
– Це була пропозиція друга-штурмана. У новому місці півтора року ловив вже хек, тріску… А за осетром, оселедцям довелося полювати у Каспійському морі, коли перебрався у Астрахань, де спочатку працював на судноремонтному заводі ім. Кірова. Прописку теж поміняв за його рекомендацією, коли в нього захворіла дружина, яка забажала перебратися до батьків. Я також закінчив свою морську путь за ідеєю жінки. Женився у 31 рік за відпустки, яка тривала майже три місяці, бо за роботу у вихідні дні або заміну на посту хворого чи вибулого з строю з інших причин доплюсовувалися додаткові дні, на верховинці Ганні з Рудавця, яка вже, царство її Небесне, покійна. Вона закінчила інститут і бажала працювати вчителем-математиком у рідному краї. Отож, у моєму послужному списку тільки 12 літ моряцької роботи. До речі, боцманом став у два роки своєї риболовної одіссеї.
– Звичайно, була вона і небезпечною для старшини на судні – безпосереднього начальника палубної команди...
– Ставалося усяке. Одного разу із-за помилки капітана ледь не напоролися на скелю. Врятувало від катастрофи те, що миттєво за кермом поміняв курс. Керівництво плавбази потім мене аж розцілувало за кмітливість, так і казало, що всі народилися у сорочці. Ризиковано було за штормів, які зашкалювали і за 9 балів та тривали й тиждень. Оперативно ховалися від гнівних хвиль у бухтах – затоках, що заходять у сушу. За шквалу вітру ми врятували півтора десятка ісландських рибаків. Добре, що встигли запримітити тонуче судно, а неподалік нього вже й людей з рятівними поясами. Потерпілі щиро запрошували у свій порт, але для гостювання в іноземній країні тоді треба було мати дозвіл з самої Москви… А ось японця втягли бугром з моря вже без ознак життя. І таке було, на жаль. Не встигли…
– Брат теж ваш колега…
– Хоч Юрій молодший за віком, але вже понад десять років спочиває вічним сном. Після служби у ВМФ у ранзі старшого матроса знову подався у флотилію, але вже у китобійну. З 6 або 7 років трудився на кораблі “Юрій Долгоруков”, який кидав якір у Кенігсбергу – тодішньому Калінінграді. Згадкою про нього і ось цей зуб з вбитого гарпуном кашалота у 60-х роках минулого століття з гравіруванням (співрозмовник демонструє масивний клик хижака і каже, що їх у тварини нараховувалося аж 48). Брату доводилося побувати і на Кубі під час її тривожних стосунків з США.
– Федоре Федоровичу, де відтак продовжили і завершили трудовий шлях?
– На малій батьківщині. У Річці працював у колгоспі – складівником, цегельником. За пенсії поруч з дочкою Олею. Радий, що маю онуків і правнука.
– Що передусім полюбляєте за пенсії?
– Стріч з моряками. Приємно, що їх повно і у нашій Річці.
– Нівроку виглядаєте у свої літа!
– Море мене таким зробило (сміється). А болячки на схилі все-таки дають про себе знати, особливо артеріальний тиск.
– Спасибі за розмову, довгого вам і родині життєвого плавання.
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.