1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

Історія Виноградівщини: Пийтерфолво – закарпатський Петерсдорф доби Антоніна Бірова ( ч.2) / ФОТО

11:43, 25 Cічня 0 Суспільство uliytest

 

Після війни у Пийтерфолові розпочалася колективізація. Згодои тут було створено один з найбільш успішних в районі та області колгосп «Прикордонник».

Згідно з адміністративним поділом Пийтерфолво увібрало в себе з боку Тисобикеня село Форкошфолу, а з іншого боку, по дорозі Вилок-Дяково – Тиводорфолво. Сталося це нібито органічно, бо межі цих сіл фактично зрослися. Пийтерфолвівській сільській раді підпорядковані Тисобикень і Форголань, які мають статус сіл.

В Пийтерфолві цікавим було релігійне життя. В селі була материнська реформатська церква, яка будувалася в три етапи. На жаль, немає точних даних про перші два етапи. Третій етап закінчився в 1862 році, коли була добудована вежа, цього ж року здійснювалася добудова і реконструкція вже існуючих будівель. В 1928 році споруду церкви знову відновили, і був встановлений великий дзвін, який відлив Егрі Ференц з Малих Геєвців, оскільки старий дзвін був забраний під час війни в 1914 році.

У радянські часи, коли село адміністративно було об’єднано з Тіводорфолво, в 1959 році церкву офіційно закрили. З цього часу пастор не мав можливості служити в ній – в одній громаді служіння в двох церквах було заборонено. Однак вірники до 1983 року використовували церкву без присутності пастора. Місцева влада вирішила зробити в церкві приміщення складу або спортивний зал. Та в 1984 році було прийнято рішення перетворити її в ритуальний похоронний зал.

Під час реконструкції церкві було завдано значної шкоди: на внутрішніх стінах церкви намалювали вісім панно, які уособлювали життєвий шлях людини від народження до смерті. Ці роботи виконав закарпатський художник Микола Медвецький. Правда, після цього тут не провели в останній путь жодну людину. 26 серпня 1989 року громада знову отримала в своє користування свою церкву. На щастя, знайшлися збережені вірниками крісло, престол, посуд, фісгармонія. Громада вирішила залишити намальовані на стінах фрески. Обслуговує громаду пастор Іван Шереш.

Після легалізації греко-католицької церкви в селі була зареєстрована її громада. Освячення каменя, хреста та ділянки під будівництво храму провів владика Мілан 23 квітня 2005 року. Проект невеликої базилічної церкви із стрункою вежею виконав виноградівський архітектор Василь Черкун. Фінансуванню будівництва сприяли благодійні фонди «Церква в потребі» та «Ренавабіс», а також Угорська єпископська конференція та приватні особи.

Активними учасниками громади та помічниками в організації та проведенні будівництва були Іван Віраг, який також виготовив престол, Ференц Кенийз, Бейла Шафі, Йосип Міня, Андрій Данкович. Будівельні роботи проводилися під керівництвом Карла Горвата. Освячення завершеного храму здійснив владика Мілан 20 липня 2007 року. Обслуговував громаду о. Йосип Черпак, а потім о. Роланд Певсе.

Офіційно до Пийтерфолво приєднано Тіводорфолво, але місцеві жителі до цих пір прив’язані до назви села і в неділових розмовах і далі продовжують називати себе тіводарцями. Що ж представляє собою Тіводорфолво? Розташоване на правому березі Тиси за 28км від районного центру і 11км від вилоцького залізничного вокзалу. Назва походить від власного угорського імені Тіводор – одного з перших власників села.

Фийнєш Елек у 1851 році писав за це село: 

«Тіводорфолво або Тіводор - угорське село, 8 римо-католиків, 311 реформатів, 71 греко-католик, 10 євреїв проживає в ньому, з материнською реформатською церквою. Землі території , які з півночі Тиса омиває, дуже врожайні, луки можна косити двічі, ліс малуватий».

А ось що показав перепис населення в 1921 році. В 85 будинках проживало 389 жителів, з них 183 чоловіків і 206 жінок. За національністю 3 чехословаки, 36 русинів, 316 угорців, 14 євреїв та 20 іноземців. За віросповіданням 5 римо-католиків, 37 греко-католиків, 330 реформатів та 14 іудеїв.

Під час чехословацької влади назва села - Федорово. Тоді в селі діяла реформатська двокласна угорська школа з двома педагогами. В липні 1945 року 70 чоловіків кинули в сталінські табори, з них 22 загинули. В селі була римо-католицька церква, яка в ХУІІІ столітті була знищена пожежею. На її місці в 1906 році побудована реформатська церква в сучасному бароковому стилі. В 1979 році церкву капітально відремонтували.

В роки незалежності на місці старої вперше на Закарпатті побудована реформатська парохія, спорудженням якої займався Гододі Чоба. В ній є 8 кімнат, які можуть розмістити на нічліг 50 осіб.

На Закарпатті реформатська церква мала лише загальні школи, але і ті в 1945 році були передані державі з таким розрахунком, щоб через декілька десятиліть паралізувати церковне життя шляхом відокремлення від церкви дітей та юнацтва. Майже 30 років витримала церква без своєї школи і поповнення душпастирських кадрів. З 1974 року в області розпочалася, хоч і з перешкодами, підготовка душпастирів, а з 1992 року - проведення молодіжних таборів. З 1994 року в Тіводорфолві почала працювати місійна школа.

У 1995 році при тій же церкві відкрив двері для студентів тіводорфолвівський реформатський ліцей. Навчання в закладі трирічне. Сюди можна вступати на навчання після закінчення базової школи. Крім обов’язкових предметів, визначених державною програмою, тут більш поглиблено вивчають обчислювальну техніку, основи біблійних знань, церковний спів, крім цього дівчата вчать крій і шиття, а хлопці – обслуговування сільськогосподарської техніки і водіння тракторів. Головна мета – дати необхідну базу для вступу в університети й інститути. Великий акцент робиться і на духовне виховання ліцеїстів, тут проводяться молодіжні і громадську уроки, ранкові і вечірні молитви, відвідування богослужінь в церкві в дні великих свят.

Старші люди дотепер згадують про два зниклі села, які були на території Тіводора – Ондрашфолво і Чотовгазо. Колись ці процвітаючі села щезли з історичної мапи.

Пийтерфолво має у своєму складі ще один населений пункт – Форкошфолу, який зрісся як з Тисобекенєм, так і з Пийтерфолво. Тут місцеві жителі, також віддають дань традиціям, і, до тепер, називають себе по імені свого села. Невелике поселення, розташоване поблизу Тиси і знаходиться на віддалі 25км від районного центру і 7км від залізничної станції Вилок. В 1851 році Фийнєш Елек писав: «Форкошфолу – руське село, близько до Тиси, 8 римо-католиків, 114 греко-католиків, 24 реформати, 14 євреїв проживало в ньому. Грунти дуже родючі, в першу чергу, для кукурудзи, луки дуже добрі, дубовий ліс кожний рік приносить великий урожай жолудів. Головні власники: в значній частині з родини Форкошів, далі Довжа, Балог та їх спадкоємці.» Назва села пішла від угорської династії Форкошів (1138-1329), які були власниками села і земель. Село мало хутір Фогарашія. В радянські часи село називали Вовчанське. В 1945 році з села кинули в сталінські табори 51 чоловіка, 9 із них загинули.

У 1870 році граф Фогараші збудував графську садибу та невелику приватну каплицю. В 1935 році граф продав садибу євреям, а каплицю подарував місцевим греко-католикам. В часи переслідування церкви, там було розташовано склад. В 1990 році поряд побудували деревяну дзвінницю, каплиця почала діяти. В 2006 році місцева греко-католицька громада вирішила збільшити споруду шляхом перебудови. Всі роботи виконали власними силами. До активістів громади належать Міклош Мокар, Дюла Товт, Тібор Гайдош, свою працю вклала вся громада. Малювання в інтер’єрі виконала Вікторія Чірпак і Дюла Вереш. Три вітражі, із зображеннями Ісуса Христа, Богородиці та архангелів Гаврила та Михайла, виготовила фахівець сакрального мистецтва художниця Ганна Бойко. Спонсорами реконструкції були католицька конференція Угорщини та «Реновабіс». Освячення завершеної спаруди здійснив владика Мілан Шашик 1 червня 2009 року. Храм освятили в честь святої Трійці. Обслуговував громаду о. Йосип Черпак, а потім о. Роланд Певсе.

В колишній графській садибі Фогарашія відкрився місцевий краєзнавчий музей, а навколо садиби музей під відкритим небом, де можна познайомитися з життям і побутом затисянських угорців.

В селі з 1945 року - школа з угорською мовою навчання, з 1947 року загальна (семирічка), а з 1956 року – середня. В кінці правління Брежнєва, за проханням батьків, був відкритий російський клас, в якому угорську мову вчили як одну з іноземних. В 1989-1990-му навчальному році в російських класах навчалася 71 дитина. В 1991 році припинили навчання в російських класах. Школа носить імя знаменитого угорського поета Колчеї Ференца.

В селі була розміщена центральна садиба колгоспу «Прикордонник», відомого на весь Радянський Союз. За ним було закріплено 6634 а сільгоспугідь, в т.ч. 5006 га орної землі, 1520 га пасовищ. В колгоспі вирощували зернові ( переважно пшеницю і кукурудзу) і технічні ( в основному тютюн) культури. Щорічно домагалися високих результатів. Врожайність зернових перевищувала 60 ц з гектара, в той час коли в середньому по країні вона становила 19 ц. В тваринництві також були значні успіхи у виробництві молока і мяса. Славився колгосп і своєю городиною. Велику роль в розвитку підсобних господарств зіграв голова колгоспу Антонін Біров. Очолюване ним господарство мало чи не найкращі результати господарювання: високі врожаї, ефективне тваринництво, висока механізація виробничих сільськогосподарських процесів. Все це зумовило і другу сторону, хоч селяни жили заможно, але з кожним роком робочих рук в колгоспі потребувалося все менше і менше. Тому виходом із становища стало відкриття різноманітних промислових цехів. Підхід у Антоніна Олександровича до цих справ був комплексний і прагматичний, ніяких спрощених підходів, банальних сувенірів. В той час в районі велося інтенсивне будівництво, хронічно не вистачало будматеріалів, особливо цегли. Для вирішення цього завдання ввели в дію два колгоспні заводи потужністю по 10 млн. штук цегли в рік кожний. Великі врожаї овочів і фруктів зумовили відкриття власного консервного заводу потужністю 3 млн. умовних банок в рік. Але для банок потрібні ящики – так виник тарний цех.

Ще один напрям, який цілком виправдав себе – кооперація з потужними виробничими обєднаннями. Так, із львівським заводом лабораторій освоїли випуск лабораторних столів, до речі, дуже серйозної продукції. Для київського заводу «Арсенал» налагодили випуск об’єктивів для фотоапаратів. Коли про це дізналися в сусідній Угорщині, відразу замовили необхідну їм продукцію. Це був солідний замовник. Для київського заводу «Сокол» виготовлювали крючки, різноманітні риболовні пристосування – продукція мала великий попит на теренах всього Союзу. Всесвітньовідома фірма «ІКЕА» замовила в господарстві деякі вироби: кришки для унітазів, огородні лампи, тощо. Ця фірма славиться тим, що виробляє продукцію виключно з натуральної деревини, без застосування хімічних компонентів. Був швейний цех, який працював з Виноградівською швейною фабрикою – мав замовлення, навіть, із Канади.

В цілому, цей вибір виправдав себе, бо більшість чистого прибутку давали, саме, підсобні промисли, та й вдалося працевлаштувати всіх людей. Так, із 3000 працюючих колгоспників в «Прикордоннику» - 1400 було зайнято в промисловому виробництві.

Економічні успіхи колгоспу «Прикордонник» дали можливість направити значні кошти в соціальну сферу. Село в радянські часи було взірцем, гідним для наслідування. Будинок культури на 600 місць був місцем занять фолькльорних гуртків, а колектив пісні та танцю «Тиса», став відомим на весь Союз. Між селом і дамбою, яка захищає його від розливів Тиси, на 5-тигектарній ділянці побудований комплекс, який не осоромив би будь яке велике місто, з амфітеатром, атракціонами, спортивним комплексом із найкращим спортзалом у районі і стадіоном з тартановими біговими доріжками, парком відпочинку з чардою.

Є в Пийтерфолві ще одна варта уваги пам’ятка. В 1987 році в місцевому родовому помісті Дєрдів відкрилася картинна галерея. В ній протягом декількох років збирали художні роботи найкращих закарпатських митців: Андрія Коцки, Адальберта Ерделі, Йосипа Бокшая, Ернеста Контратовича, Ганни Горват, Івана Шітєва, Василя Гобди, Антона Кашшая, Василя Скакандія, сімейної пари Медвецьких та багатьох інших. На щастя, галерея збереглася і функціонує дотепер.

Динамічно розвивалася сфера послуг, зроcтала мережа магазинів, був введений в дію сучасний будинок побуту. Одним словом, жителі Пийтерфолво за своїми соціальними, торговими, культурними, побутовими, спортивними умовами нічим не відрізнялися від жителів будь- якого обласного центру, а враховуючи екологічні умови проживання, і переважали їх.

Відмінною рисою Пийтерфолво завжди була майже повна відсутність відхідництва, тобто всі жителі були забезпечені роботою на місці. Зараз в селі проживає 2119 чоловік. В даний час ця традиція не збереглася – люди змушені шукати роботу за кордоном, особливо молодь. Та це й не дивно – велетень колгосп розсипався, підсобні промисли занепали. Деякий час на базі консервного заводу досить успішно працювало підприємство «Грін Рей», потім - «Дядя Ваня», яке останні два роки майже не функціонує, лише розпродаує залишки готової консервної продукції.

Певний період в селі на базі колишніх виробничих приміщень колгоспу діяло підприємство з випуску взуття за схемою переробки давальницької сировини «Глорія». Зараз чи не єдиними реальними роботодавцями в селі є дві фірми з випуску заготовок та готового взуття, які очолює Микола Боднар. В них зайнято майже 100 чоловік.

Вже багато років не працює розташована на території села птахофабрика «Виноградівська».

Так що доводиться виживати за рахунок роботи за кордоном або з господарювання на паях та присадибних ділянках.

Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівщини.

Читайте на ГК:Солдата – строковика КПП "Вилок" госпіталізовано після інциденту з Лексусом
Читайте на ГК:На Виноградівщині втопився 22 – річний хлопець
Читайте на ГК:Виноградів відгуляв День молоді / ВІДЕО

Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus