Історія Виноградівщини: Пийтерфолво – закарпатський Петерсдорф ( ч.1) / ФОТО

У межах села археологами знайдені поселення перших віків нашої ери. З ХІІІ століття залишилося багато письмових згадок.

Пийтерфолво розташоване на правому березі Тиси на відстані 27км від районного центру і майже посередині між двома залізничними станціями Вилок і Неветленфолу – по 10км від кожної. Раніше – Петрово.

Назву село отримало від угорського імені Пийтер, який був одночасно і власником села. За аналогією з німецьким «Петерсдорф» ( Петрове село), село отримало свою назву Пийтерфолво.

Із самого початку - один із центрів дрібнопомісних дворян, саме чисельне дрібношляхтицьке село. Коли Угочанський комітат був поділений на чотири райони, саме Пийтерфолво стало центром одного з них. Відносно досить пізно, лише в другій половині ХІУ століття, появляється в історичних документах, але, імовірно, Пийтер є тим самим Петуром, про якого йдеться у «Варадинських регістрах».

Варадинські регістри – це протоколи з 1214-го по 1225-ті роки, які містять 339 записів судових дій. Тут виконувався ордал залізом. На суд виносилися не лише карні справи, але й суперечки про маєток, спадщину, борг, особисту свободу.

Ордал – це був обряд латинської церкви. Спочатку священнослужитель виконував дві молитви, далі кропив водою залізо та місце, де мав бути розкладений вогонь для розпечення заліза. Далі відправлялася меса, під час якої прогрівалося залізо. Звинувачений брав голою рукою розпечене залізо і ніс його на означене місце (9 або 12 кроків).

Після цього руку обв’язували і запечатували печаткою капітули. Зазвичай, через три дні руку звинувачуваного розв’язували і, якщо вона не загоїлася, визнавали винним. Вирок смерті виконували відразу. При тому всьому «Варадинські регістри» є дуже важливим історичним джерелом для політичної, економічної та соціальної історії. Так от, в 1220 році на віллі Петур, такий собі Вітун напав на односельчанина Крізіусита. Першого угочанський ішпан послав на «божий суд» випробування вогнем.

Пийтерфолво, завдяки вдалому розташуванню, добрій землі, клімату, було заселено ще в давніші часи. В межах села археологами знайдені поселення перших віків нашої ери. З ХІІІ століття залишилося багато письмових згадок.

Угорський історик Іштван Сабо висловив думку, що Пийтерфолво може носити імя того Пийтера, який разом з братами Палом та Іванком біля 1300 року захопив у тисобекенських землевласників землю в урочищі Фончол.

В наступні століття найбільшу трагедію жителі села пережили в 1717 році, коли татари взяли в полон 177 шляхтичів, із яких 54 загинули. При спогадах про цю подію завжди вказується, скільки людей загинуло і скільки повернулося.

Історики зафіксували, що під час повернення татар додому із полоненними, на Мараморощині на них був організований напад. Тоді було успішно відбито і визволено 9000 рабів, з них 363 дворян та 498 простолюдинів із комітату Угоча.

Ось що писав Елек Фийнєш в 1851 році: «Пийтерфолво – угорське дворянське поселення: 12 римо-католиків, 98 греко-католиків, 427 реформатів, 14 євреїв проживає в нім з реформатською материнською церквою. Кордони на півночі обмежені Тисою, чорні розсипчасті землі, надзвичайно врожайні, але, в порівнянні з кількістю населення, за розмірами незначні, страждають від недостатку деревини. Найближча пошта Холмеу».

Між двома світовими війнами до села належали також заселені за його межами хутори Дєрді, Понца, Сабова, Генція, Комаромі, Мелеша, Естінка, а також водяний млин, олійниця.

В березні-квітні 1919 року в селі існувала радянська влада. В 1923 році створена сільська організація КПЧ, ініціаторами створення якої були І.І. Мартон та К.К. Сейкель.

При перепису населення в 1921 році були отримані такі результати: в 136-ти будинках проживали 734 жителі, з яких 361 чоловік та 373 жінки, за національністю 11 чехословаків, 28 русинів, 621 угорець, 69 євреїв, 5 іноземців. За віросповіданням 51 римо-католик, 170 греко-католиків, 439 реформатів, 72 іудеї.

Для тих, хто хоче порівнювати ці дані з сучасними, потрібно зробити поправку на те, що в 1921 році до складу Пийтерфолво не входили Тисобикень, Форкошфолво, Тіводорфолво, Форголань.

Після зміни режиму (26 жовтня 1944 року) 26 місцевих жителів мобілізували до Червоної армію, 7 із них загинули на фронтах. В 1945 році 110 чоловік було інтерновано, з них 23 не повернулися додому.

Після війни розпочалася колективізація, в ході якої було створено один з найбільш успішних в районі та області колгосп «Прикордонник».

(Далі буде…)

Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівщини.