У цьому нарисі краєзнавець Іван Біланчук розповідає про угорськомовне село на українсько-румунському кордоні, назву якого пов’язують із кошарою.
Раніше село Оклі називалося Клинове, а ще – Аклин. Підпорядковане Неветленфолвівській сільраді, знаходиться на відстані 2,5 км від неї. Розташоване на південному заході району на заболоченій місцевості. Назва села появляється в історичних документах лише в 1323 році, приблизно одне століття є власністю сім’ї Оклі, після їх вимирання успадковується по дівочій лінії, а також новими власниками, які володіли ним різні терміни. Це Перені, Маті, Долнокі, Сейкей, Одонфі, і в кінці стає власністю сім’ї Дюлої.
Невелике поселення, яке було затиснуте між нялабськими і холмеувськими помістями, не потрапляло під тривалий вплив жодного з них. Самоізоляція села проривається в бік північно-східного напряму і пізніше заселеного села Дюла. Ця особливість пояснюється тим, що в середині ХІУ століття утворення сусіднього села Дюли здійснювалося на частині землі, відібраної від Оклі.
Є ще одна версія походження назви села Оклі. Зокрема, від угорського слова «окол» з додаванням закінчення – «і». В перекладі на українську мову, це слово означає загорода, обора, кошара, хлів. Згідно з народними переказами, на місці сучасного села була величезна кошара з великою кількістю свиней. Імовірно, звідси і пішла назва села. В часи Австро-Угорської імперії Оклі стало відомим на всю Угорщину завдяки сатиричному роману Калмана Міксата « Оклі Мікловш».
В радянську епоху перейменування населеного пункту Аклин (так називалося село в чехословацький період) в Клинове проведено Указом Верховної Ради УРСР від 25 червня 1946 року.
Під час турецької навали 1717 року жителі села сховалися в горах, уникнувши розправи і полону, але їхнім будинкам була нанесена велика шкода. Як відзначає угорський історик Іштван Сабо, доля кріпаків в Оклі була трохи легшою, ніж в навколишніх селах. Вони відробляли на пана лише 3 дні на тиждень, крім обов’язкової дев’ятини і інших повинностей. А їх було безліч. Сабо наводить деякі з них: на Різдво, Паску, Трійцю обов’язкова куриця для землевласника, збір жолудів, грибів, приготовлення мішків, жінки повинні були здати прядиво, за збір жолудів своїм свиням доводилося здавати десятину.
Церкву побудували в ХУ столітті в готичному стилі для католиків. Але в ХУІ столітті вона перейшла до реформатів. Церква без вежі на 250 стоячих місць. В 1803 році згоріла, в наступному її відбудували. В 1987 році зробили зовнішній капітальний ремонт. Дзвіницю капітально відновили ще в 1977 році. Метричні книги ведуться з 1853 року. Частина престольної посуди з 1712 року. Старий дзвін тріснув, новий у радянські часи купили у Воронежі (Росія).
На початку ХХ століття реформатські громади Оклі і Неветленфолу об’єдналися в спільну церковну громаду, яка утримує священика. Зараз в селі служить пастор Оттіло Левринц.
Існують докази того, що в селі були вірники православної конфесії. Так, в «Православному карпаторуському віснику» православної Мукачівсько-Пряшівської єпархії в № 3-4 за вересень 1936 року на ст. 19 в переліку церков згадується настоятель храму в Аклині – ієромонах Сергій Сойка. Нещодавно на виставці пасхальних ритуальних атрибутів були виставлені вишиті рушники з хрестами та написами на угорській мові « Христос Воскрес». Старожили села згадують, що їхні батьки святили паску.
Відомий угорський краєзнавець Елек Фийнєш повідомляв:
«Землі села чорні, розсипчасті, дуже родючі, луки косяться двічі. Сюди належить частина болота Чорний Егер. Колись тут стояв замок Каваш, який тепер повністю зруйнований.»
Згідно перепису 1921 року, до села належало 1244 га землі, в ньому було 76 будинків, проживало 443 жителі, в т.ч. 219 мужчин і 224 жінки. За національністю 7 чехословаків, 18 русинів, 359 угорців, 15 євреїв і 44 інші. За віросповіданням 47 римо-католиків, 115 греко-католиків, 261 протестант, 18 іудеїв.
В той час у селі було 2 хутори: Оклінський, Оклінська гора, в якому було 25 будинків, він почав формуватися в окреме село. Тут склалася цікава ситуація, бо Оклі був повернутий, згідно додаткових перемовин між Чехословакією і Румунією, лише 4 травня 1921 року, а перепис відбувався 15 лютого 1921 року. Довелося змоделювати необхідні дані станом на цей час, щоб отримати достовірні показники. Під час врегулювання прикордонних питань частина земельних угідь, що раніше належала Оклі, була передана Румунії. Також відбулися зміни адміністративних меж між селами Оклі і Дюла в 1925 році. Зараз в селі проживає 373 мешканців.
В чехословацькі часи в селі діяла реформатська угорська школа. Під час Другої світової війни дев’ять чоловік із села загинули на фронтах. Восени 1944 року із села в табори забрали 27 чоловіків, 19 із них загинули.
В селі Клинові був утворений колгосп «Комсомолець». Ось витяг із звіту по колективізації: 1. Колгосп організовано 28.03.1948 року, який 29.03.1948 року зареєстровано, затверджено голову колгоспу, голову ревкомісії окрвиконкомом, і зараз відводиться колгоспу площа землі. 2. Голова колгоспу – Волощук Василь Дмитрович, голова ревкомісії – Палінчук Микита Васильович. а/ дворів у колгоспі 20, б/ всього трудоспособних 35 чоловік. З них чоловіків - 15, жінок -20, підлітків – 6. Колгоспного двору колгосп поки не має. 3. Пахотні землі колгоспу відводяться – 64га, сінокосу – 40га, і всього 104га. Коней – 3, волів – 2, возів – 3 штуки, виноградника – 32га. Бригад організовано – 2, з них виноградно-огородна ланка поки що не організована.
Абсолютно подібна картина, як і в Новому Селі.
Пізніше центральна частина колгоспу «Комсомолець» була перенесена в Неветленфолу (Дяково), а в Клинові була бригада.
Зараз тут займаються, використовуючи благодатні умови і клімат, вирощуванням ранньої полуниці, різної городини і, звичайно, виноградарством. Але, як і в інших населених пунктах, виручає заробітчанство. Незначну частину людей довозять на промислові підприємства Виноградова.
Про курган Голом перекази говорять, що тут були аварські поховання.
Іван Біланчук, Нариси історії нгаселених пунктів Виноградівщини