Матійово – село, де любив полювати король Матяш / ФОТО.

Із цього історичного нарису Івана Біланчука дізнаєтесь про невеличке село на сучасній Виноградівщині, назву якого пов’язують із «справедливим» угорським королем Матяшом.

Матієво ( Матійово) розташоване на відстані 8,5 км від районного центру. Перша письмова згадка у 1326 році. Згідно усних переказів, на берегах Тиси справедливий король Угорщини Матяш часто полював. На місці сучасного Матієва у нього була мисливська хатина, де він ночував, З часом, навколо неї виросло село, яке на угорській мові назвали Матьфолво на честь короля.

В 1717 році, під час татарської навали, в селі полонили 36 шляхтичів та 105 селян, з них не повернулися з неволі 10 немешів та 38 селян.

Стару греко-католицьку церкву збудовано вірниками в 1710 році, коли церква була філією Нового Села. ЇЇ згадано в єпископській візитації в 1751 році як церкву Покрови Святої Богородиці, маленьку, бідну, криту соломою, з трьома образами, а також одним дзвоном, двома дерев’яними та двома скляними підсвічниками.

Нову дерев’яну церкву почали будувати в 1771 році, але в 1775 році церква ще не була готова (а в 1797 році греко-католики користувалися каплицею латинського обряду). Ця церква простояла в селі аж до зведення типової мурованої базиліки в 1937 році, яку збудував будівельник із Вилока Йосип Гейці. Стару церкву було обмуровано, а потім розібрано і винесено із новозбудованої. Тоді ж розібрано і дерев’яну дзвіницю.

У 1949 році церкву було перетворено на склад. Храм зняли з реєстрації в листопаді 1959 року. Всі речі з церкви забрали і вони пропали. У 1991 році храм повернено греко-католикам. Було встановлено новий іконостас з новими іконами, стіни прикрасили новим малюванням. Зі старої дерев’яної церкви збереглося 4 настінні образи. Зараз у церкві служить о. Роланд Певсе.

Була в Матієві і реформатська громада, яка спочатку мала дерев’яну церкву, що згоріла. Теперішня церква збудована у 1896 році, але із незакінченою вежею. Шпиль церкви добудували у 1935 році. До 1975 року навколо церкви була дерев’яна огорожа, тоді побудували залізний паркан із бетонним фундаментом.

В церкві є шестиреєстрова гармонія і електроорган, хлібниця з 1818 року, а посудина для хрещення - з 1937 року. Зараз у церкві служить пастором Гаврило Гомокі.

Старожили села згадують, що в Матієві була і римо-католицька церква св. короля Іштвана. На жаль, не вдалося точно встановити дату, коли вона згоріла. Фактично, від пожежі постраждала покрівля, внутрішнє облаштування. Вона так стояла довгий час через відсутність коштів для відновлення. В радянські часи, під час колективізації, виникла потреба в будівництві колективних хлівів і ферм. Тоді церкву розібрали на будматеріали, бо тодішні оптимізатори логістики мали великий виграш у транспортних витратах і прискоренні будівництва, оскільки бутовий камінь возили з кар’єру на Чорній горі, в основному возами.

У 1851 році краєзнавець Елек Фийнєш писав: «Матієво угорсько-русинське село в Берегугочанському комітаті: 20 римо-католиків, 224 греко-католиків, 147 реформатів та 10 євреїв, з реформатською материнською церквою та греко-католицькою філією, великі і врожайні луки, лісу немає».

В чехословацькі часи відкрили в селі горожанську шестикласну школу з шістьма вчителями. Згідно перепису населення , в 1921 році в селі було 98 будинків, в яких проживало 532 жителі, в т.ч. 250 чоловіків та 282 жінки. За національностю 69 русинів, 382 угорці та 81 єврей. За віросповіданням 292 римо-католики, 475 греко-католиків, 2 протестанти, 92 іудеї, 101 євангеліст. Навколо села були хутори: Фозекоша, Фегера, Сівовша, Якуба.

Зараз у селі проживає 1098 чоловік.

В 1944 році до концтаборів відправили 12 чоловік угорців, на щастя, всі повернулися до дому.

В радянські часи в Матієві була бригада підвиноградівського колгоспу «Жовтнева перемога». Зараз, як і в інших селах, в Матієві дуже помітний відтік робочої сили за кордон. Це допомагає виживати і, навіть, триматися на пристойному рівні. Частина людей працює на промислових підприємствах Виноградова і Вилока. Решта зайнята в домашньому господарстві. Угорська частина населення відрізняється більшою схильністю дотримання традицій, впорядкованими будинками і присадибними ділянками.

Одним із найяскравіших уродженців села є Вінце Левдар – кандидат математичних і технічних наук, доцент УжНУ. Його кандидатська робота була дуже перспективною для застосування в літакобудівній і аерокосмічній галузях. На жаль, розпад Радянського Союзу не дав можливість захистити готову докторську дисертацію. Зараз він викладає в УжНУ і Берегівському Закарпатському Угорському інституті

Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівського району.