1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

Королево, ч.2: колективізація, ромський табір, Пічайдово / ФОТО

13:07, 24 Грудня Суспільство Ексклюзив Автор: Голос Карпат

У черговому нарисі краєзнавець Іван Біланчук в історичному ракурсі прослідковує основні чинники впливу на долю найбільшого селища на Виноградівщині.

( Продовження). Першу частину історії Королева пропонуємо читати тут.

22 жовтня 1944 року село звільнено частинами Червоної армії. 54 жителі були мобілізовані як «добровольці», 9 із них загинули. У 1944 році з села інтернували 77 чоловіків, в основному угорців та німців, із яких 34 загинули.

Колективізація в Королеві проходила нелегко. Колгосп був створений 28 жовтня 1948 року, членами якого спочатку були 10 чоловік. У 1950 році невеликі сільгоспартілі Королева, Веряці, Горбків об’єдналися в один колгосп ім. Шевченка. В 1960 році на базі колгоспів ім. Шевченка, ім. Чапаєва (с. Черна), ім. Горького (с. Новоселиця), ім. Мічуріна (с. Хижа) був створений радгосп ім. Шевченка, реорганізований в 1976 році в радгосп-завод. Він мав 4 відділки. Виробничі напрямки – садівництво і виноградарство, вирощували зернові культури, розвивали тваринництво (на фермах було більше 1700 голів великої рогатої худоби). Радгосп мав два цехи з переробки винограду і фруктів. У підвалах дозрівало вино різних марок, в тому числі і знаменита «Троянда Закарпаття».

Королево відоме і своїм циганським табором. Своєї історії цигани не знають. Як і всі цигани, вони вели кочовий образ життя. Та чомусь зупинили свій вибір на Королеві і стали його постійними жителями, як і друга група – в Підвиноградові. Самі себе вони здебільшого величають «ромами». «Роми» - таку назву за ними визнала і ООН.

Роми в Королеві з’явилися порівняно недавно. Під час війни їх було кілька сімей. У 1956 році, піддавшись на агітацію, вони поїхали шукати щастя на казахську цілину. Але через рік майже всі повернулися. Тоді їх було півсотні. Їм виділили місцину для поселення на колишньому пустирі. Так починався тутешній табір. За післявоєнні роки ромська громада виросла більше ніж у 50 разів і нараховує зараз біля 3000 чоловік. Це стало можливим в основному за рахунок високої народжуваності (цьому сприяє українське законодавство, яке стимулює сім’ї, де є багато дітей). Вже зараз майже кожний третій житель Королева – ром. Якщо так триватиме й надалі, то не за горами час, коли вони становитимуть більшість у селищі.

Королівські цигани є особливими з багатьох причин. Вони належать до найконсервативнішої ромської групи «келделарі», які прийшли з Румунії і говорять своїм діалектом циганської мови, вони заледве розуміють ромів сусідніх сіл і районів, хоча більшість інших закарпатських циган розмовляють лише угорською чи українською.

Їхні яскраві довгі спідниці та хустки привертають увагу і підкреслюють їхню самобутність. Правда, чоловіків вже можна впізнати лише за взуттям, яке виготовлене вручну з різнокольорової шкіри та усмішкою золотих коронок, які є їхньою візитною карткою.

Другою візитівкою королівських ромів є їхнє ремесло – бляхарство (водостічні жолоби та ринви, тепші (дека). Їх знають не тільки на Закарпатті та в Україні, але і в європейській частині Росії.

Значна частина ромів має автомобілі, в заможної частини – це престижні іномарки. Абсолютна більшість ромів віруючі – євангелістські християни-баптисти. Саме це вплинуло на королівських ромів докорінним чином. Вони під впливом релігії майже не вживають алкогольних напоїв, не крадуть і не бешкетують.

Королівські роми відрізняються від інших способом життя. Якщо у більшості з нас циганський табір асоціюється з саманними халупами часто-густо без дверей і вікон, то у Королеві це благоустроєні вулиці з добротними будинками, значна частина яких двоповерхові. Але, крім забудови, цигани активно скуповують будинки по всьому селищу і навіть у Виноградові. Так, навпроти райвно виросли два палаци дивної архітектури, які належать королівським ромам.

Керує табором «біров» - староста, зараз це Адальберт Шомовк. Хоч особливих претензій до мешканців табору немає, але не всім до вподоби, що вони масово почали скуповувати будинки. Останнім часом ромів запідозрюють у нелегальному бізнесі, про що свідчить раптове збагачення певної їх частини. Це дає їм змогу користуватися послугами білого населення. Всі хати їм будують місцеві майстри, а вдома прислуговують жінки, в основному королівчанки. Це, а також зверхнє ставлення до сусідів, та значна самоізоляція навіть у церковному житті , викликає певне роздратування у корінних жителів селища.

Проблемами ромів залишається освіта і здоров’я. Традиційно вони не привчені до систематичних занять на одному місці. Це стосується і роботи, і в не меншій мірі, навчання. Зараз, коли вони стали віруючими, потрібно знати читати Біблію, читанням вони в основному оволодівають. Рахувати також знають, бо полюбляють бізнес. Але не більше. Спосіб життя, ранні шлюби, велика кількість дітей та, мабуть, генетична схильність не роблять ромів здоровішими. Особливо це помітно у районній лікарні, де в кожному відділенні переважають циганки із Королева і Підвиноградова.

В селищі є культові споруди багатьох конфесій. Як уже згадувалося, колись село було на лівому березі Тиси, але через часті повені було перенесено на правий берег. Церкву та будинки перевезли через Тису на плотах. У 1751 році в Королеві стояла дерев’яна церква, вкрита соломою, в посередньому стані, з одним дзвоном, прикрашена малими образами, збудована в 1723 році. Священик був Іоан Слюсар, посвячений у Польщі митрополитом Шептицьким. У 1775 році йшлося про те, що парохія походить з 1723 року, а стара дерев’яна церква вимагає ремонту. У 1797 році державна комісія вирішила, що в Королеві слід збудувати кам’яну церкву, а існуючу перенести до Веряці, але невідомо чи було це зроблено. У 1847 році знову йдеться про дерев’яну церкву.

 

Теперішня церква Вознесіння Господнього збудована в 1865 році є мурованою базилічною спорудою. На бароковому завершені вежі викладено рік перекриття бляхою - 1910, а над входом – дата останнього ремонту в 1986 році. Електрику до церкви провели в 1937 році. З 1923 по 1949 рік в церкві служив о. Іван Ляхович, який воз’єднався з православ’ям. У 1949 році церква була підпорядкована Московському патріархату. Після легалізації греко-католицької церкви не вдалося запровадити навіть почергове богослужіння. Вона і надалі залишається в користуванні православної громади. Обслуговує вірників о. Костянтин Цуцков.

Релігійні потреби іншої частини православних християн справляють в церкві по вулиці Ломоносова.

Це своєрідна церква. Насамперед тому, що ініціатором її спорудження є о. Петро Івашко, він же і віддав власну землю під храм, який вирішили освятити на честь Всіх Святих. Спочатку богослужіння проводилося під навісом, потім в 2008 році розпочали будівництво церкви, перший поверх закінчили в 2011 і освятили на честь Олександра Невського. Тепер вірники моляться в ній. Одночасно ведеться будівництво другого поверху. Обслуговують цю православну громаду о. Петро Івашко та о. Олександр Гук.

Є в Королеві на вул. Дубовинській церква Святого Іллі. Молиться в ній громада православних Дубовинки. Цікава її історія. Це невеличке село з декількох вулиць, розташоване на відстані майже 5км від Королева і є древнішим за селище. Дубовинчани з незапам’ятних часів займаються гончарством. Жителі села назвали його Пічайдово від слова піч, у якій випалювали різноманітні керамічні вироби. Люди старшого покоління ще пам’ятають їх: товкани, жбани, горнята, свистульки в формі півня, різноманітні сопілки і, навіть, поїлки для курей. Україномовне село не соромилося його назви, вульгарним сприймають це слово ті, що володіють угорською мовою. Гірше те, що в радянський час ремісники були небажаним явищем, яке почали витісняти, створивши їм неприйнятні умови. Більше того, без їхньої згоди, населений пункт перетворили на звичайну вулицю в Королеві.

Тут закінчили будівництво церкви в 1946 році. В радянські часи церкву зняли з реєстрації і вирішили відкрити в ній амбулаторію. П’ять дзвонів забрали в Ужгород у музей під відкритим небом, але зараз вони знаходяться на православній церкві в Криві Хустського району. З церкви знесли дзвіницю, і встановили перестінки, відкрили кабінети. Але у жителів не було довіри до цього закладу, як і раніше, за медичною допомогою зверталися до залізничної і дільничної лікарень у Королеві.

У роки незалежної України вірники домоглися повернення культової споруди. Згідно рішення громади, відбудована церква знову стала православною. На пасхальні свята в 2002 році в церкві сталася невелика пожежа, через недбале ставлення до свічок. Було пошкоджено іконостас та закопчені стіни. Завдяки авральним зусиллям вірників, наслідки пожежі вдалося ліквідувати в найкоротший строк. 11 років громаду обслуговує о. Роман Щербан, який з великою любов’ю і пошаною ставиться до своїх вірників. Він бачить, що із неперспективного населеного пункту Дубовинка перетворюється на такий, що має майбутнє. Тут зараз народжується багато дітей, а це вселяє надію. Та й люди тут, які свято бережуть вікові традиції і, незважаючи на кризу, залишаються щирими, гостелюбними, співучими, згуртованими і готовими прийти на допомогу. Це і допомагає їм вижити, навіть потроху розвиватися в ці нелегкі часи.

Як уже відзначалося, греко-католицькій громаді не вдалося знайти порозуміння з православними про почергові богослужіння в старій церкві. Тому селищна рада виділила ділянку для спорудження греко-католицької церкви ще в 2-й половині 1990-х років, однак люди не спішили починати будувати, сподіваючись повернути стару церкву. У цей період служив о. Іван Ісаєвич, потім о.Мирослав Сипко. Їхній наступник о.Степан Федорко зрозумів, що далі зволікати не можна і оголосив про початок будівництва. Освячення підпрестольного каменю провів о. Тарас Ловска 18 червня 2006 року. Всю відповідальність за організацію і процес будівництва взяла на себе трійка активних вірників – Іван Гавриляк, Юрій Чутора та Федір Ісаєвич.

Всі роботивиконувалися місцевими будівельниками. Проект виготовив архітектор Василь Черкун.

Через два роки біля головної дороги постав храм Вознесіння Господнього завдовжки 29 м, завширшки 18м, з двома стрункими вежами 29м заввишки. Освячення провів владика Мілан 5 червня 2008 року, а 2 квітня 2009 року освячено дзвони.

Помічниками в непростій але благородній справі збору коштів стали владика Мілан та о. Джон Зеяк з Америки, які залучили гроші із - за кордону, дали кошти селищна та районна ради, але головним спонсором і жертвувачем була віддана і завзята королівська громада. Люди постійно робили грошові внески, допомагали матеріалами і транспортом.

Є в Королеві (вул. Шевченка) церква святого Івана Хрестителя при монастирі Чину Найсвятішого Ізбавителя. Основний монастир цього чину розташовано у Міхаловцях (Словаччина). Ще два монастирі ЧНІ розташовані в Словаччині – у Стропкові та Старій Любовні.

Монастир у Королеві на території колишньої початкової школи заснували о. Стефан Іштваник та ігумен о. Юрій Рак. У 1996 році було викуплено будинок для монастирського корпусу. У 1998 році розпочалося будівництво церкви за проектом архітектора Василя Черкуна. Основні будівельні роботи виконали чотири брати Дербалі. Будівництво закінчили в 2000-му році.

Ще одна культова споруда греко-католиків – це каплиця святого Йосипа, яка знаходиться на території дитячого сиротинця. У 1998 році засновано жіночий монастир святого Йосипа обручника Пресвятої Діви Марії. Спочатку для монахинь знімали квартири, потім реконструювали колишній відомчий залізничний садок, в якому знайшли притулок сестри. Сестрами йосафатками при допомозі о. Івана Ісаєвича в 2001 році був заснований дитячий садок «Назарет», зараз в ньому виховується 50 дітей. Завідуючою є тут сестра Йосафата (Олександра Зенонівна Каравацька). В 2005 році тут також відкрито дитбудинок сімейного типу «Зернятко», в якому виховуються переважно сироти, зараз є 15 дівчат. В 2014 році на базі монастиря відкрито храм Андрія Первозваннного, а також освячено каплицю Теодора Ромжі. Служби тут править о. Степан Федорко.

Місцева римо-католицька плебанія заснована в ХІУ столітті, в 1560-му році, в часи Реформації, припинила свою діяльність і була відновлена тільки в 1727 році. Костьол святих апостолів Петра та Павла, що стоїть і зараз, у 1878 році звів барон Ференц Перені. Орган побудував у 1923 році пряшівський майстер Юлій Гуно. Початок метричних записів з 1728 року. Обслуговує громаду о. Маріо.

Є у римо-католиків каплиця народження Діви Марії. Вона відносилася до замку. Її, як і замок, імовірно, було збудовано між 1272-м і 1325-ми роками. Вона простояла більше 400 років, однак була зруйнована в 1946 році. В 1999 році вірники відбудували каплицю. Богослужіння тут проводиться раз у рік на відпуст.

Королівська реформатська громада була створена під час реформації. Як відомо, один із баронів Перені – Питер приєднався до реформатів. А це значило, що римо-католицька церква з 1560-го року припинила свою діяльність, вона була підпорядкована реформатам. Достовірних даних за цей період не збереглося. В період рекатолізації картина помінялася на протилежну, тепер реформатська громада припинила свою діяльність і лише в кінці ХІХ століття знову була сформована. Теперішня церква на 100 сидячих місць побудована в 1911 році. Конфіскована в радянські часи, парафія, частково, повернута вірникам в 1998 році. Друга частина попала в приватну власність. Обслуговує громаду пастор Бейло Пелешкей.

Крім традиційних конфесій, в селищі є християнська євангельська церква Живого Бога по вул. Павлова, 3. Молитовний будинок побудовано своєрідним чином. В радянські часи отримати землю під будівництво такої споруди було абсолютно неможливо. Тому пастор цієї громади розпочав на своїй ділянці зведення молитовного будинку, а потім пройшов всю необхідну процедуру відчуження будови і землі на користь церкви. Правда, це вдалося зробити в роки незалежної України, коли до всіх конфесій стали відноситися лояльно. В 1994 році громада була офіційно зареєстрована. Обслуговує її старший пастор району Іван Іванович Татач. Йому належить ідея організації філіалу Біблійного інституту в 2009 році на базі королівського молитовного дому. Відбулося 2 випуски. 17 жителів району отримали звання бакалавра богослівя.

Неоднозначною є ситуація з євангельськими християнами баптистами, яка склалася через позицію ромів, вони мають зареєстрований молитовний будинок по вул. Руській,15. Пастором тут служить Богар Йосип Шамуілович. Вони відокремилися від братства і стали настільки незалежними, що самоізолювалися від усіх. Діє в королеві і традиційна релігійна громада євангелістів-баптистів, які мають молитовний будинок по вул. Суворова,8. Тут раніше була хлібопекарня, яку викупила громада і реконструювала під культову споруду. Пастором тут служить Ігор Товт.

За роки радянської влади, колишнє село Королево, стало селищем міського типу з великим залізничним вузлом і розвинутим сільськогосподарським виробництвом.

А що в наші часи? Залізничний вузол, хоч і втратив деякі позиції, все ж залишається основним роботодавцем для жителів Королева. Вузол свої функції і надалі виконує, хоч обсяги робіт значно зменшилися, а це значить, що та кількість людей, яка була вже не затребувана. Керівництво деяких залізничних підрозділів перенесено в Ужгород і Мукачево, але це не стало великою проблемою. Торгівля і громадське харчування на належному рівні, конкуренція породжує поліпшення обслуговування населення. В сільському господарстві є проблеми не тільки в Королеві, а й усіх селах, що входили до цього агропромислового комплексу. Цех по переробці винограду викупили українські інвестори, і, як звичайно, довели його до банкрутства. «Королівський сад» животіє, розпродаючи залишки з підвалів.

Багато людей працює в Виноградові та Хусті, частина жителів, особливо молодь, на заробітках в далекому та ближньому зарубіжжі. Інші працюють на своїх присадибних ділянках і паях, розводять домашню птицю і худобу, що допомагає їм вижити у цей непростий період.

У Королеві народилися відомі закарпатські поети Василь Вароді та Василь Густі. Тут і зараз проживає один із найкращих русинських письменників сучасності Михайло Чухран.

( Далі буде…)

Іван Біланчук, Нариси історії населених пунктів Виноградівщини.

Читайте на ГК:Сьогодні у Виноградові вручали оскари / ФОТО
Читайте на ГК:Щоденник Заробітчанина. На чехах ч.3. Про те, як роблять бізнес на соломі
Читайте на ГК:На Виноградівщині у нетверезого водія вилучили права
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus