Екстремізм, який не можна виправдати патріотизмом. І взагалі нічим виправдати не можна.
В ряді загроз українській державності екстремізм займає своє стійке місце поряд з війною, корупцією та совковим менталітетом,пише Вадим Омельченко на сторінках видання Лівий берег.
Очевидно, у тих, хто сьогодні голосував за зміни Конституції, є свій набір аргументів. Нагадаю ще один, про який навряд чи хтось наважитися сказати вголос: ударна авіація Російської Федерації. Згадайте про події в Грузії. Інша справа, що Грузія, погодившись з пактом Медведєва-Саркозі, не взяла на себе жодних спеціальних зобов'язань щодо де-факто окупованих територій. У тому числі й тому, що це не було потрібно Путіну.
Але актуальна ситуація в Україні все-таки має свої відмінності. Візьму на себе сміливість припустити, що президенту Порошенко не потрібна втрата суверенітету ні власного, ні країни. Не поспішав би давати однозначних оцінок діям політичного керівництва України, хоча б тому, що ніхто з оцінювачів ніколи не перебував у такий час в таких обставинах в такій ролі.
Дипломатія - штука складна і довга. Це велика гра з великими ставками. Хочеться вірити, що в України є своя гра.
Потрібно розбиратися. І розбиратися, думаючи, а не метаючи гранати з натовпу, яка представляє з себе еклектичну суміш доморощених екстремістів, агентури північного сусіда і щирих патріотів, переповнених емоціями. Емоції в сторону. Гра далеко не закінчена.