Мій батько застерігав не плутати бізнес і політику – Ярослав Шафарь

Цього тижня у сім'ї заступника міського голови Ужгорода Ярослава Шафаря трапилося горе.

Ранкового вівторкового дня, 25 серпня, до вічності відійшов знаний в Ужгороді й за його межами Василь Шафарь. Страждаючи на важку хворобу серця, він особливо хворів останній місяць. Витерпівши непростий період, був готовий до смерті. Ще з вечора понеділка він хотів померти. І його було почуто, повыдомляэ газета "Ужгород".

Успішний керівник, чудовий сім’янин, батько двох успішних дітей, люблячий дідусь – усі ці амплуа він устиг реалізувати за свої, Богом даровані, 80 літ.  Якраз у лютому цього року він їх і відсвяткував. Більш ніж половину з них поруч вірно йшла дружина Йолана, яка у всьому допомагала і підтримувала. Тепер рідні відчувають біль втрати близької людини і згадують про свого дідуся, чоловіка і батька.

– Народився тато в селі Великих Лучках, що на Мукачівщині, ще за часів Чеської Республіки на Закарпатті, – розповідає син Ярослав Шафарь, заступник міського голови Ужгородської міської ради. – Там же він закінчив школу, а далі вступив на фізико-математичний факультет УжДУ, після закінчення якого залишився у виші в аспірантурі. Фактично він міг працювати на кафедрі квантової фізики, але в ті комуністичні часи агентура КДБ доповіла, що батьків старший брат проживав у США, – тому татові не дали змоги працювати в університеті. Він змушений був сховати свій диплом і влаштуватися помічником токаря на фурнітурний завод «Більшовик».

Незабаром Василь Шафарь став начальником цеху, а потім пішов вище кар’єрною драбиною і обіймав посаду заступника директора заводу «Більшовик». Був депутатом Ужгородської міської ради. Постійно співпрацював із правоохоронними органами, був куратором третьої школи, завжди їй допомагав.

"Взагалі помічаю між нами багато схожих речей. Деякі можуть бути просто смішними. Наприклад, навіть курити я кинув так само, як батько, – коли до школи пішла дитина. Це відбувається на рівні підсвідомості. А ще – не так давно моя старша донька сказала, що ніколи не бачила мене у нетверезому стані; те саме з моїм батьком – я його ніколи таким не бачив".

Закінчив Василь Шафарь свій трудовий шлях на посаді заступника генерального директора фірми «Закарпатголовпостач», потім вийшов на пенсію. Зі своїми колегами зв’язки підтримував і надалі. 

"Батько був мужнім – вищий за мене, фізично сильний. Це проявлялося й у внутрішніх якостях. У наших особистих з ним стосунках, як у батька і сина, скажу по правді, була крапля конфлікту. Певний час у нас були непорозуміння, але вони не були критичними. Чим старшим я ставав, тим більше розумів, що простіше поступитися, аніж сперечатися. Від батька я успадкував главенство над сім’єю, усвідомлення відповідальності за всіх членів. Таким же чином я тепер виховую свого сина.Що стосується мого виховання, то батько був дуже строгий. У мене іншої оцінки за навчання, ніж «п’ятірка», не могло бути – інакше він дуже підсміювався з мене.Він завжди застерігав не плутати бізнес і політику, не брати участі в корупційних схемах і казав, що хто не має розуму, той платить грошима. Його в міру амбіційність передалася мені: він завжди працював заступником – у мене той же шлях, я не прагну високих посад з надмірною відповідальністю".

Василь Шафарь був віруючий, але не належав до жодної конфесії. Мав переконання, що віру не треба плутати з релігією. Добре знав Біблію, вивчав її.

"До слова, у день смерті ми всі були біля нього. У тому числі і священик, і лікар… Проте хворе серце зупинилося. Ми встигли з ним добре попрощатися. Маю тільки світлі до нього почуття".

Кажуть, людина відходить до вічності тоді, коли досягає найбільшого розквіту. Відпускати близьких важко, але необхідно. Адже любов поміж рідними ніколи не згасне.Щира молитва за упокій душі Василя Івановича звучить із вуст родини і друзів. Блаженний Йому спокій і Вічная пам’ять!