42-річний санінструктор медроти 128-ї бригади Вадим Свириденко, який відморозив в Дебальцевському котлі кисті і стопи, вже ходить і користується механічними руками, які йому подарували українці.
«Ну я ж обіцяв, що встану на ноги», - посміхаючись, каже Вадим.
Зізнаюся, я оніміла, побачивши, як чоловік легко піднявся з ліжка і пішов мені назустріч по палаті. У перший момент навіть здалося, що він іде на своїх ногах ... Протези до щиколоток виконані з пластика тілесного кольору. Потім видно металевий стрижень, до якого кріпляться штучні стопи, взуті в сірі кросівки,повідомляє журналіст видання "Факти".
«Мені не подобається тільки те, що я вище ростом, ніж був, - говорить Вадим. - Зараз я метр 90 сантиметрів. А був на вісім сантиметрів нижче. Протезисти кажуть, що це підкоригують. І тоді все буде відмінно ».
Бачачи моє здивування, Вадим із задоволенням демонструє, чому навчився за останні десять днів. Так-так, менше двох тижнів тому фельдшер вперше піднявся з ліжка і став на протези. Зараз він ходить легко, майже не кульгаючи і не зупиняючись для відпочинку.
- Дивіться, ще можу йти боком, приставним кроком, пританцьовуючи, роблячи кола колінами і навіть назад задкую, - боєць радіє своїм досягненням як дитина. - Залишилося навчитися підніматися і спускатися по сходах. Приїде з відпочинку мій тренер, і ми почнемо брати цей рубіж.
З тих пір як я познайомилася з Вадимом, жодного разу не бачила його пригнобленим, засмученим або зневіреним. Сила духу у чоловіка така, що він ще й оточуючих підбадьорює. І завжди намагається посміхатися. Навіть коли я запитала,чи налягала на нього депресія, Вадим задумався і відповів:
«Втративши ноги і руки, я все одно знав, що буду ходити, навчуся багато чого робити сам. Ось на це весь час і націлений ».