Боротьба із символами тоталітаризму та совковості. Приблизно під такими гаслами в Україні нині відбуваються процеси, про які ще кілька років тому ніхто б, напевне, і подумати не зміг.
У країні забороняють термін Велика Вітчизняна війна, а з пам’ятників та обелісків загиблим солдатам збивають радянську символіку. При чому відбувається це все на рівні офіційному: у Києві вирішили всерйоз взятися за політику історичної пам’яті та підготували відповідний законопроект.
Так, цього тижня подібна доля спіткала обеліск у центрі міста Мукачеве, з якого напередодні 9 травня зірвали радянські символи. Щось схоже уже незабаром може спіткати і всі інші символи пам’яті загиблим бійцям Червоної Армії. Відповідну рекомендацію на нещодавній нараді в обласній адміністрації озвучив начальник управління внутрішньої політики ОДА Володимир Піпаш. Він порадив керівникам районів подбати про те, щоб у містах та селах області на обелісках та пам’ятках часів Другої Світової усю радянську символіку замінили на хрести, а при відзначенні Дня перемоги учасники та ведучі урочистостей уникали формулювання Велика Вітчизняна. Замінити її порадили «перемогою над нацизмом у Європі» та «Другою Світовою Війною».
Ми ж вирішили поцікавитися, що думають про ці політично-історичні нововведення експерти з різних галузей: соціологи, історики та ветерани.
Так, заступник голови Закарпатської обласної ради ветеранів Іван Жиган у розмові з кореспондентом Голосу Карпат зазначив:
«Ми повинні керуватися указом президента. Термін Велика Вітчизняна війна не вживається, тому що країна наша прагне у Європу. Казати, що це правильно чи не правильно я не буду. Тому що для нашого народу то була Велика Вітчизняна війна. Якщо будемо прагнути у Європу, то треба підтримувати, бо це була і Друга Світова Війна. Але для інших країн».
Спроби «очистити» міста та села області від радянської символіки Жиган коментував доволі обережно:
«Як буде підписаний закон із указом перейменувати міста і вулиці, замінити символіку, тоді будемо говорити. Зараз говорити про те, що ми це все міняємо, буде неправильно. По тій простій причині, що ми не можемо, наприклад, зараз викинути орден ветерана. Якщо в селі є обеліски і на них замінять серп і молот на хрест, то народ підтримає, бо ми всі кристяни. Всі ми віримо у щось. А у місті буде важче. У місті є різні погляди і ставлення до символіки».
Натомість декан історичного факультету УжНУ Володимир Фенич досить чітко висловив своє ставлення до згаданих нововведень:
«Не вживати цих термінів буде складно. Наприклад, у царині історичних досліджень як можна заборонити історикам вживати чи не вживати цих термінів? Взагалі чи можна визначити спосіб використання тих чи інших термінів, які мали місце в історії? Для мільйонів населення цей термін є доволі близьким і рідним. Але справа тут навіть не в цьому. Справа тут в тому, що гратися такими політичними термінами є дуже складно, бо це починає до певної міри нагадувати у нас таку своєрідну державну політику, або політику історії пам’яті. Ми недавно сміялися над цим у Росії, коли було прийнято «чудовий» закон, який почав визначати, як трактувати різні національно-визвольні рухи періоду Другої Світової Війни, в тому числі армії генерала Власова, яка перейшла на бік нацистів, в тому числі УПА. Вони прописали відповідальність, яка настає після використання тих чи інших термінів. У нас зараз щось дуже подібне в даному випадку».
Історик бачить у цих процесах доволі суперечливі сторони:
«Ми нібито намагаємось захистити власну національну пам'ять, а разом з тим робимо їй величезний виклик. Особливо в нинішніх умовах, коли президенту просто не вистачає волі, щоб говорити, що у нас насправді є війна, а ніяка не антитерористична операція, і це вже триває рік. У цій ситуації гратися з історичною пам’яттю і придумувати, що ми зараз поборемо радянську спадщину прийнявши один закон, змінивши назву вулиць, скинувши пам’ятники, місця пам’яті, бо це до певної міри є місця пам’яті для великої частини нашої держави, не варто. Якщо сьогодні ми скидаємо серпи і молоти, вчора скидали Леніна, це до певної міри можна зрозуміти, але це ми тепер підемо Пагорб Слави нищити? І хто буде нести за це відповідальність? В нашому випадку правоохоронні органи зараз відповідальності ніякої не несуть, вони навіть нормального порядку у державі не можуть навести. І я боюся, що це може привести до масового вандалізму і певного зведення рахунків або порахунків, точніше сказано. І безумовно, що вся відповідальність зараз лежить на тих, хто підписує і приймає подібні закони. Я вважаю, що у цій ситуації в країні, коли ми маємо реальну загрозу з боку Росії і абсолютно очевидний військовий конфлікт, подібні закони приймати, як і у свій час, рік тому, було прийнято, а потім скасовано отой закон про мови, то це може мати зворотній ефект».
При цьому Фенич бачить у цій ситуації і своєрідну загрозу для західних партнерів України:
«Суспільство надзвичайно неконтрольоване і ті загрози добре розуміють на Заході. Країн-партнерів, які виступають гарантами і лобістами України, найбільше цікавить ситуація з корупційною безпекою у Європі, а вона, на жаль, дала тріщину. І подібні закони навряд чи викличуть позитивне ставлення не те що громадськості, а представників політичної сфери Західної півкулі. Ми у цих обставинах повинні дуже добре думати, які закони нам приймати. Особливо якщо вони стосуються сфери історичної пам’яті».
Соціолог, керівник Закарпатського інституту політичних досліджень Віктор Пащенко це питання пропонує розділити на дві частини.
«Є стратегія і є тактика виконання. Стратегічно позбавлення від спадщини радянської в її тоталітарному вигляді це, звичайно, необхідно робити. Необхідно було робити і раніше і воно колись робилося. Десь успішніше, десь погано. Стратегічно воно необхідно. Але завжди є ексцес виконавця».
Винуватцем цього «ексцесу виконавця» Пащенко називає сам закон, прописаний офіційним Києвом:
«Сам закон у тому вигляді, в якому він вийшов, є, по великому рахунку, недолугий. Він є дуже абстрактний. Це не закон, а якийсь виступ політика, наприклад, у Верховній Раді. Закон – це має бути конкретно. Якщо кажуть про символи, то має бути вказано, які символи. Червона зірка – це символ чи не символ? Символ чого? І так далі, і тому подібне. Наприклад, у законі про заборону нацистської символіки у Європі є конкретний перелік. Але мало того. Перед тим, як оті закони приймали, був проведений Нюрнберзький процес. Тисячі винних, конкретно винних у цьому, були притягнуті до відповідальності, визначені конкретні злочини і тоді був сформований конкретний перелік цих символів. Наприклад, символ СС. СС визнана злочинною організацією, відповідно, її символи заборонені. Чи свастика, як символ Третього Рейху. Тобто це є обмежений перелік оцих символів чи організацій, які визнані злочинними. Радянська символіка – це нічого для закону. Це пуста балаканина, тому що під це можна підвести будь-що. Наприклад, будинок «хрущовка» - це радянська символіка? Його можна під це підвести? Так, він при Хрущові будувався, символізує радянську владу. Знести його. Тобто сам закон як закон, як юридичний документ є надзвичайно недолугий, нікчемний. Його в принципі неможливо виконати, бо він неконкретний».
Через цю неопрацьованість закону в регіонах і виникають труднощі із його виконанням – той самий ексцес.
«Оскільки закон неконкретний, не має чітких критеріїв, то уся оця чиновницька вертикаль сіє свій глузд. У кого він здоровий, у кого не зовсім здоровий, у кого зовсім нездоровий. Отак і йде виконання. І тепер маємо отаку дурню. Наприклад, як у Мукачеві, коли збивають серпи і молоти із пам’ятників. Це є дурня. Я не скажу, що я думаю з цього приводу, бо це буде нецензурно. Я не знаю, як це назвати. Скажу дипломатично – це є малорозумно.. Наприклад, як буде виглядати, якщо прийти на наше кладовище Кальварія і почати рубати всі ці зірки? По-перше, яке ви маєте діло до того? А чому хрести, а не півмісяць ставити на їх місце? Це дурість. Але чому така дурість? Це не продумано на рівні закону».
Разом з тим, базову ідею позбавлення від символіки тоталітарного режиму Пащенко підтримує:
«Стратегічно курс цей на позбавлення символів тоталітаризму правильний. Він має бути, тому що сталінський режим у своїй сутності був злочинним. Але необхідно, по-перше, доказати це у судовому порядку. Адже є тисячі доказів, тисячі документів. Їх треба провести через якийсь процес. Треба знайти конкретних винних і назвати їх прізвища. І потім, коли оці критерії визначені, тоді можна це робити планомірно, при чому рішеннями місцевих рад і чи якихось органів влади, і вони мають бути обґрунтованими. Але зараз це є ексцес виконавців. Я б це назвав ще одним символом совковості. От ніби із одними символами совковості борються іншими символами совковості, тупими методами. Як колись вийшла постанова ЦК КПРС, що із алкоголізмом потрібно боротися. Це правильно? Правильно. А виконавці почали вирубувати виноградники. Що це є? Ідіотизм. Отак і тут. Боротися з корінням тоталітаризму – це правильно. Але такими методами – це є дурість, недолугість».
Вихід із цієї ситуації Пащенко бачить у кардинально іншому підході до вирішення проблеми:
«Коли дають рекомендації із вживанням термінів Велика Вітчизняна чи Друга Світова. Давати такі вказівки в адміністративному порядку – це є дурість. Тому що це робиться не так в адміністративному порядку. Це має бути набагато більш складний і тривалий процес. Потрібно, наприклад, організувати наукові конференції, роз’яснити. Це повинно бути аргументовано, доведено науковими працями і науковими здобутками. На основі цього треба видати підручники, методичні рекомендації. І це має бути науковий факт. І тоді я уже можу вибрати, яким мені терміном користуватися. Але є предмет не смаку Піпаша, або якогось чиновника. Бо хтось в тій же Одеській області буде вважати по-одному, у Львові по-другому, ще десь по-третьому. Стратегічно, так, це необхідно робити. Але робити професійно, методично, поступово, з обґрунтуванням».
Іванна БЕДЕЙ.
Більше за темою
З Обеліску Cлави в центрі Мукачева демонтували радянську символіку (ФОТО/ВІДЕО)
В Україні хочуть створити музей тоталітаризму та радянських вождів
Міста і вулиці з радянськими назвами перейменують за півроку
В Перечині планують перейменувати вулиці з радянськими назвами / ВІДЕО