За півроку активних військових дій закарпатська 128-ма гірсько-піхотна бригада стала легендарною. Вояк із Ужгородщини розповів про три тижні перебування в оточенні та згадав про вихід із нього.
Із бійцем "128-ки" поспілкувався власкор Голосу Карпат.
Як себе почуваєш? Як зустріла рідна земля?
Взагалі добре, трішки простуджений, але приємно бути вдома. Дуже приємно від зустрічі в Ужгороді. Дякую всім.
Ваші позиції були поблизу Дебальцевого, розкажи, будь ласка, про ті дні у оточенні.
Та що розповідати… Зараз в пам’яті всі дати змішались. В оточенні ми були десь днів 22-23. Все пройшло як один день. Командування особливо не давало знати про свої плани, ми не знали наскільки довго нам перебувати в оточенні. Ми вели майже кругову оборону, поступово сепаратисти почали відтісняти наших із позицій. Звичайно, молотили їх неодноразово, але не займали тих позицій, а «сєпари» повертались на ці місця і зайняли декілька висот. Взагалі командування змінюється. Тих проблем, що були раніше стає все менше, але дуже повільними темпам.
Боєць розповів, що під час транспортування втрачалось чимало техніки та автомобілів. Пізніше води і продуктів стало менше, але все ж їсти і пити вистачало. З боєприпасами проблеми не було. При виході із оточення навіть заміновували залишки.
Як відбувався твій вихід з кільця?
Якось ввечері, коли вже було зовсім туго, нам повідомили, що будемо вириватись із котла. В цілях конспірації це відбувалось таємно. Всю дорогу ми відстрілювались. Близько десятка кілометрів прийшлось йти пішки, адже БТР, на якому ми їхали, був змушений швидко покинути місце бою, так як можливі були більші втрати. Втрат, слава Богу, в нас не було. Стріляли, щоб гранатометникам не дати встати для пострілу. На деяких висотах було видно танки, та по живій силі вони не стріляли. Старший загону вів нас зігзагами, тому ми всі цілі добрались до місця збору поблизу теплоелектростанції. Хлопці, що відбились від групи, зявились через пару днів. По дорозі бачили покинуту і підбиту техніку. Але не бачили ні 200-х, ні 300-х.
Як вас зустріли в Артемівську?
Настрій нормальний, паніки ні у кого не було. Тримались ми добре, з гумором, навіть сміялись під час пішого походу. Всього лише декілька 400-х на всю бригаду («чотирьохсоті» - це панікери - авт.). Але все обійшлось і хлопці взяли себе в руки. В Артемівську ми були ще у вересні останній раз. Частина як розвалювалась, так тепер ще гірша стала. Ні душу, ні кімнат для відпочинку, ні психолога, нічого нам не було надано. Потрібна була розрядка… Всі раді, що живі вибрались і заливали своє горе чи радість горілкою. Техніку відправили в Харків, нам сказали, що нададуть відпустку, а що там далі буде повідомлять.
Як ти думаєш, на скільки затримається ця війна?
Ми протягом півроку втратили в боях більше половини техніки. Нам потрібна підтримка миротворців. Тоді можлива деескалація. Або ж просто йти вперед і витісняти терористів за кордон.