Інший погляд на АТО: луганчанин в Ужгороді розповів про своє ставлення до подій в Україні.

Зважаючи на базові принципи людських свобод, редакція Голосу Карпат прийняла рішення опублікувати цей матеріал, зауважуючи на його суб’єктивності і можливій тенденційності.

31-річний Олександр поїхав із рідного міста в Луганській області ще на початку літа. Він разом із друзями переніс до Ужгорода невеликий бізнес і ось уже майже півроку спостерігає за подіями в рідному Донбасі звідси – із Закарпаття. На строгих умовах анонімності журналіст Голосу Карпат поспілкувалася з переселенцем особисто і під час розмови почула про «інший» погляд на все те, що ось уже майже рік коїться в Україні.

Далі – емоційний, дещо «рваний» і досить неочікуваний монолог біженця з Донбасу, його бачення подій зсередини.

Не було б Майдану – не було б війни

Рух ополченців починали люди, яких я знаю особисто, з якими я дружу по 10 років. Мене і самого туди кликали… А вони почали це через події в Києві - майдан і його ідеї. Сказали: ми так жити не хочемо.

Спочатку вони просто охороняли вулиці. Президента не було, влади як такої не було. Якийсь тимчасовий уряд і все. Відповідно, міліція теж не робила того, що мала робити. Тому ополченці організували телефони довіри, стежили, щоб не було п’яних на вулицях, почистили місто від наркоманів і стежили, щоб не було мародерства.

Коли скинули Януковича, в усіх областях почалися ті ж події: люди захоплювали обласні адміністрації і скидували місцевих керівників. Те саме Київ хотів зробити у нас. А наші люди цього не дозволили. Міліція стала на сторону народу і тоді київська «хунта» вирішила переламати ситуацію силою. І ввели війська.

І це тільки травень. Тоді ні про яку ЛНР чи ДНР навіть мови не йшло. Вся зброя, яку на той момент мали ополченці – пістолети і автомати зі складів міліції чи СБУ, які перейшли на сторону народу. Силовики заявили, що давали присягу народу і будуть захищати його. Все. Ніяких Градів, гранатометів чи мін. І Росії там тоді не було. Росія підключилася пізніше, коли українські війська почали типу «звільняти» наші області від ополченців. Тоді ополченці і заручилися підтримкою Росії. Бо їх розстрілювала своя ж країна. І далі, чим більше військ надсилав Київ, тим більше допомоги давала Росія. У неї там теж свої інтереси. От Путін і скористався можливістю.

Словом, почалося все з Майдану. Чим більше подій відбувалось в Києві, тим складнішою ставала ситуація у нас. Не було б майдану – не було б війни. Ось і все. Жили б усі мирно і спокійно. А тепер там жесть.

Про Майдан і подвійні стандарти

На тому Майдані було скільки? Ну близько ста тисяч людей. А це менше одного відсотка від населення країни. І ці сто тисяч чомусь вирішили за всю країну, що нам треба жити отак. Треба змінити уряд, розпочати війну, піти в Європу.

Але якісь подвійні стандарти виходять. Якщо тут люди виходять на вулицю і кажуть «Я не підтримую цього президента, я не хочу так жити», то це нормально. А якщо там людина виходить і каже те саме, то її вважають терористом. І коли людина на майдані із пістолета стріляє бойовими набоями в міліціонера, то це мирна демонстрація, а коли людина бере автомат і стоїть на в’їзді в місто і каже «Я сюди не пущу Правий сектор», то це вважається тероризмом. Виходить якась нестиковочка. Виходить, є третя сила, якій це вигідно.

Бандера проти Леніна

У нас ополченці почали з’являтися приблизно у квітні. Спочатку вони просто чергували біля пам’ятника Леніну, коли з’явилася загроза, що його будуть валити. Валили приїжджі. І таки звалили. Вийшов Олег Ляшко, поруч три мужики з автоматами і нашивками української армії стали і він демонстративно командував процесом. Зібрали там чоловік тридцять патріотів, роздали їм прапори, організували «концерт», показали його по телевізору.

А вже пізніше прийшла українська армія звільняти нас незрозуміло від кого. Спочатку розбомбили, а потім звільнили… Прийшли, поламали наші пам’ятники, принесли свою історію, розказали нам, як жити треба. І типу нас звільнили.

Є одні ідейні люди, які будуть «просувати» Бандеру і боротися з комунізмом. І є інші ідейні люди, які не підтримують Бандеру, а підтримують Леніна. І чомусь, ті, котрі підтримують Бандеру їдуть на Схід диктувати свої правила життя зі зброєю в руках, а ті, котрі підтримують Леніна, чомусь не роблять цього на Заході. Вони просто живуть на своїй землі і захищають свої інтереси від тих, хто туди приходить. Ми тут нікому не розказуємо, як треба жити. Зате прекрасно видно, що відбувається, коли Правий сектор і всякі націоналісти приїжджають на Схід. Чомусь із прапором УПА можна ходити по всій країні, а з прапором Новоросії не можна. Це ж теж історія. Але за подвійними стандартами.

Закарпатці – люди привітні, але…

Мамина колега по роботі близько двох місяців тому поїхала в Київ на лікування. І розповідає: на неї там дивляться, як на ворога народу. Просто через те, що вона зі Сходу.

Неоднозначно ставляться до нас і тут, на Закарпатті. Я можу тижнями нормально спілкуватися із місцевими жителями. Поки вони не дізнаються, звідки я приїхав. Далі спілкування припиняється.

Наприклад, в одному місцевому пабі. Інколи туди заходив і барменша досить приязно до мене ставилася. Мило віталася, посміхалася. Але щойно вона дізналися, що я звідти… Зі мною вже здороваються крізь зуби.

Тут все якось незвично. Дуже дивно… Справа в тому, що тут інші цінності, інший менталітет. Тут люди тягнуть більше до себе додому. Всі культурні, добрі, привітливі, тобі посміхаються. Але при цьому складається враження, що вони думають, як на тобі нажитися/

Чомусь українці стріляють в українців…

Чому при попередній владі всі жили нормально? Західна і Східна України не сварились, пам’ятники ніхто не валив. Все було нормально. Щойно прийшов новий уряд – у нас війна. І чомусь українці стріляють в українців. Через що? Виходить, що Київ бере людей із Західної України і відправляє їх убивати жителів Східної України. В результаті – на Заході плачуть, що їхніх синів убивають, на Сході – що зруйнували їхні домівки. Двадцять дві області дивляться, як бомблять дві області і при цьому кричать, що Україна єдина.

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber