Сто років Чехословаччині відзначатимуть і на Закарпатті

28 жовтня виповнюється сто років Першій Чехословацькій республіці, чий феномен і досі ще не є належно поцінованим у контексті загальної історії слов’ян, історії європейської, історії світової.

В тому числі й історії України. Вплив цієї держави на загальноукраїнський історичний процес незаперечний, адже саме там знайшли собі прихисток і можливість продовжувати культурно-освітню, наукову, публіцистичну, педагогічну діяльність сотні діячів УНР і ЗУНР, вояків їхніх армій. У міжвоєнну добу міста Чехії і Словаччини були значними центрами україністики, де діяли українські вузи, видавництва, виходила українська преса.

Проте ще вагомішою була роль Першої Чехословацької республіки для  найзахіднішої області сучасної України – Закарпаття, якому судилося де-факто двадцять років (від січня 1919 до березня 1939 р.) перебувати повністю або бодай частково у складі Чехословацької республіки (першої, а відтак кілька місяців і у складі другої).

Чехословацька доба для Закарпаття була максимально змістовною. За якихось два десятиліття здійснено карколомний цивілізаційний стрибок, на який інші українські регіони витрачали століття, а  то й більше. Ще на початку ХХ ст. Закарпаття було за об’єктивними соціально-економічними показниками чи не найбільш відсталою з усіх українських земель. Натомість на кінець 1930-х ситуація докорінно змінилася. 1944-1945 р. перші радянські журналісти і письменники, що відвідали наш край, відзначали передусім його європейський характер, чим він вигідно різнився від сплюндрованої сталінським і гітлерівським режимами Наддніпрянщини.   

Вестернізація і модернізація Закарпаття розгорнулася саме у чехословацьку добу. Нові власті почали зі створення у приєднаному краї нових ринків, нових потреб, формування нового попиту. Ішлося про принципово нову якість життя. У цьому суперечливому процесі на диво органічно поєдналися гуманістичні принципи Т.Масарика із інтересами чеської буржуазії (створення нового ринку збуту для чеської продукції), відбувся синтез суб’єктивних і об’єктивних чинників історичного процесу. Якщо зазвичай ці дві групи чинників максимально протидіють одна одній, то тут вони, навпаки, наклалися, вступили у резонанс і взаємно посилилися  - на благо усіх наших краян.

Звісно, було би неправильно змальовувати чехословацьку добу в історії Закарпаття виключно рожевими барвами. Ні, доба була дуже складною і неоднозначною, фактично  це було інтермецо між двома світовими війнами, перепочинком на пороховій бочці. Тим важливіше, що навіть за такої суворої доби вдалося зробити чимало позитивного – хай і з численними непорозуміннями, внутрішніми конфліктами, зайвими образами, яких, можливо, вдалося би уникнути за більш стабільної епохи.

Як не парадоксально, але демократична Чехословацька республіка принесла на  Закарпаття рішучі позитивні переміни у духовному житті і водночас заклала підвалини подальшої глибокої технологічної відсталості нашого краю. Саме тоді він остаточно перетворюється на “Африку посеред Європи”, “землю без імені”, “забутий край”, як любили називати нас самі чеські публіцисти.

Справа в тому, що Чехословаччина успадкувала від Австро-Угорщини ¾ її промислового потенціалу і лише ¼ її населення. Це призвело до звуження внутрішнього ринку, волаючими проблемами зі збутом продукції. Про ринок же зовнішній молодому чеському капіталу поки доводилося тільки мріяти. Тому уряд повів політику деіндустріалізації національних окраїн. Підкарпаття мало стати ринком для промисловості західних районів ЧСР, але в жодному разі не промисловим конкурентом їм. На наш край і так припадало 9%  території і 5% населення ЧСР, а виробничих потужностей – ледве 0,67 %, тобто у 136 разів менше, ніж у Богемії та Моравії. Тепер же почалося нищення навіть цього мізеру.

Натомість у політичній сфері відбувся справжній ренесанс – у краї діяло 30 партій, десятки громадських організацій, видавалося понад сотню газет. Відбувається справжня культурно-освітня революція, хоча і дещо пригальмована через невирішеність мовного питання.

Головною же проблемою політичного життя стала боротьба місцевих політиків за автономію краю і прикра невіра офіційної Праги у наявність тут достатньої кількості управлінських кадрів для успішної реалізації цієї автономії. Тому самоврядності вдалося досягти тільки вже наприкінці існування Першої республіки. Проте автономії судилася загалом недовга історія. Автономна Підкарпатська Русь (Карпатська Україна) у складі Чехословаччини проіснувала усього 5 місяців, причому і надалі її взаємини з офіційною Прагою лишалися доволі драматичними. Відтак край окуповано гортіївською Угорщиною, чехословацьку сторінку нашої історії назавжди перегорнуто. Вона була складною, багатобарвною, далеко не ідилічною, зі своїми втратами, але й з чималими цивілізаційними проривами  уперед, які і лишилися передусім у народній пам’яті, коли заходить про чеську добу.

Тому нинішний 100-річний ювілей Першої Чехоловацької республіки є значною датою і для закарпатців. Наші предки прожили у цій державі далеко не найгірші двадцять років нашої крайової історії. Сьогодні, озираючись назад, переконуєиося, що та доба була для Закарпаття належною передумовою для нинішньої не менш драматичної, але уже незворотної інтеграції до Європи нашої області, тепер уже у складі цілої України.   

Сергій Федака

Нагадаэмо, що у Мукачеві відзначатимуть Halloween.