Закарпаття зберегло пам'ять про давньоруську добу

Питання про приналежність Закарпаття колись до Київської Русі досі лишається дискусійним. Для його остаточного розв'язання поки бракує належних прямих джерел.

У се, що маємо, - це джерела непрямі, які переконливо доводять, що тут розвивалася та сама матеріальна і духовна культура, що існували міцні зв'язки з рештою земель, що про Закарпаття знали у Києві, але тим інформація і вичерпується. А все ж сукупність джерел свідчить швидше до входження нашого краю до кола великої давньоруської спільноти, аніж навпаки. Принаймні, наш край у IX-XII ст. зовсім не був якимсь ведмежим закутком, через нього проходили активні торгові шляхи, які зв'язували ту саму Русь з королівствами Центральної Європи, тому тут вирувало життя, в тому числі міське. Хоча містобудування Карпатського регіону було дуже специфічним.

Тут не було ні величних палаців,ні розкішних храмів, бо тут не було міцних в економічному відношенні громад, спроможних виконувати великі будівельні роботи. Феодали ж, що будували кам'яні замки у долинах, не ризикували заходити далеко в гори чи й навіть у навколишні хащі. Тому тут плекалося майже виключно дерев'яна архітектура. А оскільки бідність не давала змоги будувати великі споруди,то вся увага була спрямована на вдосконалення композиційних прийомів та архітектурно-конструктивних деталей. Тут ми не знайдемо і двох однакових церков. При спільності типу вони дуже різняться в деталях.

Археолог С.Пеняк налічив на Закарпатті 42 пам'ятки давньоруської, в тому числі 25 поселень, 9 городищ і 8 могильників та окремих поховань. Закарпатські городища давньоруської доби збереглися в таких населених пунктах: с.Мала Копаня (шар ХІ - ХІІ ст. з кількома речовими знахідками: вістря списа Х - ХІ ст., фрагменти кольчуги, шолому), с.Білки (городище 500 на 300 м на конусоподібній гірці з керамікою ХІ - ХІІ ст.), с.Гараздівка (овальне городище 300 на 260 м зі слідами кільцевого валу і рову, а також з керамікою ХІ - ХІІІ ст.), с.Данилове (недосліджене урочище Городище), с.Олександрівка (аналогічно), с.Дулове (аналогічно), м.Іршава (недосліджене городище Стремтура зі слідами валу і рову).

Трохи краще досліджено два городища, про які можна твердити, що вони є залишками тогочасних міст. Одне з них - на Замковій горі Ужгорода, друге - в с.Вари Берегівського району. В центральному дворику Ужгородського замку 1948 р. виявлено типову давньоруську кераміку (одна група - з хвилястим і лінійним орнаментом, друга - сірого, інколи охристо-червоного кольору з защипами, штампами, горизонтальними лініями), залишки залізоплавильного горна розміром 1,2 на 1 м, черенковий ніж з прямою спинкою, ковані цвяхи, уламки залізних пластин і підків, бронзов підвіски. Датуючим предметом є монета Бейли ІІ (1131 - 1141).

Крім того, С.Пеняк і П.Пеняк виявили давньоруський шар ІХ - ХІІІ ст. і на околиці Ужгорода, в мікрорайоні Горяни. Виявлене у Горянах городище інтерпретується як дитинець з цегляним храмом усередині. Зараз на цьому місці стоїть Горянська ротонда, якій присвячено багату літературу, свого часу узагальнену В.Січинським. На думку Г.Логвина, ротонду збудовано за Данила Галицького і, можливо, галицькими майстрами. Городище в с.Вари відоме під назвою Боржавського, оскільки знаходиться при впадінні р.Боржави у Тису. Із заходу і північного сходу трикутне городище розмірами 120 на 110 м оточували болота. В давнину Боржава протікала зі східного боку городища, нині - з західного. На мису зберігся вал висотою 4 м. Перед валом був величезний рів. В середній частині напільного боку містився в'їзд на городище. Розкопки проводили 1961 р. львівські археологи, 1963 р. - П.Раппопорт. Зібрано давньоруську кераміку.

До цих двох можна додати ще кілька закарпатських міст давньоруської доби, які не досліджені археологічно, проте наявність їх (чи, принаймні, їхніх замків) у той час засвідчена писемними документами. Це Мукачево і Хуст. Хустський замок виріс на вершечку Замкової гори (висота 174 м). Вважається, що він будувався з 1090 по 1191 р. Аналогічно датується і Мукачівський замок Паланок, який височіє на горі, що панує над містом. Наприкінці ХIV ст. цей замок був докорінно перебудований князем Ф.Корятовичем. Припускають також, що в ІХ - ХІV ст. існував Свалявський замок з міським посадом навколо нього.

Принаймні, Свалява - єдине закарпатське місто, що згадується у Галицько-Волинському літописі. Це було перше місто в закарпатській долині, яке зустрічало подорожніх, що подолали Верецький перевал (давня назва - Руські ворота). Гіпотетичний замок локалізують на стрімкій горі на правому березі Латориці. З боку річки ця гора круто підіймається вверх, а від автотраси вона відгороджена глибоким урвищем, в якому вбачають залишки замкового рову.

Таким чином, терени Закарпатської області у давньоруську добу аж ніяк не відставали у своєму розвитку від, скажемо, Переяславщини чи Теребовлянщини. Тут існували розвинуті міські поселення з відповідними укріпленнями, ознаками ремісничого виробництва і торгових операцій. Якщо питання про політичну належність краю за тієї доби лишається відкритим, то його належність до давньоруської цивілізації у ширшому розумінні цього слова цілком очевидна.

Сергій Федака.

Нагадаємо, археологи спростовують легенду про будування тамплієрами Середнянського замку.