Виноградівець розповів історію та передісторію будівництва першої державної школи у Севлюші

Мабуть основну роль у будівництві школи відіграло те, що 23 липня 1880 року було призначено інспектора освітніх закладів Угочанського комітату. Ним став Оцел Ласло.

Цікаві факти з історії міста розповів молодий історик з Виноградова Ярослав Мар'ян на своїй сторінці в Фейсбуці.

Справа в тому, що в попередні роки в комітаті не було окремої людини, яка б виконувала ці функції. По сумісництву контроль за школами здійснювали, спочатку із жупанату середнього Солноку і Ковару, а пізніше із Сатмарського жупанату. При інструктажі в міністерстві одним із найважливіших завдань поставлених перед ним було здійснити відкриття в Севлюші державної школи.

Громада міста піднімала питання про відкриття школи в Селюші перед комітатським управлінням освіти, яке з березня 1870 р. запропонувало для школи в статутний фонд, а саме на «Лисому горбі» три ділянки, в тому числі дві з лісом, загальною площею 1420 кв. олів та схил гори площею 1120 олів. Також брали зобов’язання вивезти протягом року будівельний камінь. Крім цього, надати добрий земельний наділ. Проект трохи не провалився, бо в Будапешті інспектор доповів міністерству, що одна сота частина статутного фонду була виведена і признана придатною лише для випасу кіз. Це стосувалося скелястого схилу гори.

2 грудня 1871 року шкільний комітет створив комісію, яка повинна була розробити проект використання ділянки гори, яку в міністерстві признали безвартісною. Прийняли рішення продати цю площу по договірній ціні під виноградники, поділивши її окремим власникам. Після оплати вартості, покупці стають власниками землі, але щорічно платитимуть 6% договірної ціни в шкільну касу. Комісія уклала угоди із покупцями і вже мала у касі 135411 форинт 41 крайцар. Цю ідею подала член комісії Гатара Мікловш – Мойош Пірошка, тому в народі за цим шматком гори вкоренилася назва «Пірошкогодь» (Пірошчина гора). 
9 березня 1880 року комітатське управління знову звернулося за дозволом розпочати будівництво освітнього закладу. В горожанської школи вже було вілповідне фінансове забезпечення, більше того, за цей час рахунок поповнився на 1038 форинтів і 22 крайцари. Тому прохання не відхилили.

Згідно існуючих правил в горожанську школу можна було набирати кожну дитину, якій виповнилося 10 років, яка показала відповідний рівень підготовки. Під час останнього перепису населення міста в 1870 р. в місті проживало 4404 чоловік, в тому числі 440 школоповинних дітей, серед них приблизно 120 у віці 10-12 років. Виходячи із цього, можна було надіятися, що в першому класі горожанської школи продовжать навчання половина учнів церковно-приходських шкіл, яким виповниться 10 років. Передбачалося, що буде 15 хлопців і стільки ж дівчат. Це було мало, бо в старших класах було б зовсім мало випускників. Тому Оцел Ласло зробив списки бажаючих продовжити навчання в горожанській школі із сіл комітату. Результат його задовільнив, він взявся до справи. 

Найбільшою проблемою стало питання розміщення школи, бо в поточному році вже не могло бути мови про початок будівництва. Так як в францисканському монастирі жив лише один монах, якому не потрібні були всі приміщення двоповерхової будівлі, звернулися до керівників ордену, але отримали категоричну відмову. Це було прикро ще й тому, що всі приватні особи без ніяких проблем орендували монастирські площі. Одночасно з цим інспектор звернувся у будівельний відділ Угочанського комітату для виготовлення технічної документації, яку було передано 12 квітня 1881 року. Паралельно займався пошуком приміщень, які б можна було орендувати для відкриття школи. З великими труднощами вдалося взяти в оренду кімнату в римо-католицькій церкві, інше приміщення придбати в будинку по сусідству, але відкрити школу вдалося лише в 1881-1882 навчальному році. 

В цей же час у Севлюші римо-католицька, греко-католицька і реформатська релігійні громади утримували школи в яких працювали по одному вчителеві. Класне приміщення в римо-католицькій школі складало 38 кв.м., тут вчилося 96 дітей,. В греко –католицькій 30 кв. м., 75 дітей. В протестантській 36 кв.м., 58 учнів. Була ще приватна школа (без відповідних дозволів) Гутмана Мартона, в якій навчалося 30 дітей. Отже, учнів було всього 259 у цих школах. Таким чином школу не відвідувало 211 дітей шкільного віку. Окрім того, рівень підготовки в церковно-приходських школах не забезпечував випускників необхідними знанням, які б давали змогу продовжити навчання. Тому у 1881-1882 навчальному році була відкрита приватна школа, яка утримувалася за рахунок батьківських внесків. 

Вдалося умовити і єврейське населення на відкриття школи з єдиним вчителем християнського віросповідання. Але навіть після всіх здійснених заходів, місця для всіх учнів не вистачало – певна частина з них навчалася стоячи, але через старання дітей це не впливало на їхню успішність. 

В цей же час йшла підготовка до будівництва горожанської школи. Барон Жігмонд Перені запропонував на Ринковій площі земельний наділ 315 гольдів. Там знаходилася корчма «Сорвош» (Рогатий), спиртзавод та хліви для відгодівлі ВРХ. По розташуванню це було чудове місце. Але була одна проблема, вся територія була просякнута гноївкою. Більше того, на дворі і на огороді із гноївки утворилося велике озеро, яке перешкоджало вільному пересуванню. Всі приміщення також були просякнуті гноївкою. 

За таких обставин Оцел Ласло на засіданні комісії заявив, що не купить об’єкт без висновку головного лікаря про можливість розташувати тут навчальний заклад з точки зору охорони здоров’я. Та головний лікар визнав територію придатною для будівництва школи, мотивуючи тим, що в Швейцарії хворих на туберкульоз розміщають в хлівах. Згідно договору купівлі-продажу земельна ділянка обійшлася державі 22 831 форінтів, із яких 5833 форінти було видано відразу, а інші мали сплачуватись протягом шести років по 2833 форінти щорічно із казни.

При обстеженні було виявлено , що пласт грунту складає близько одного метра, глибше залягає галька і пісок. Тому на дворі і в огороді зробили кілька ям, глибиною до гальки. Наступного дня озеро пропало. На його дні прокопали декілька рівчаків у різні сторони, засипавши їх камінням, а зверху глиною. Потім інспектор склав угоду із міністерством сільського господарства про те, що вони передадуть ділянку в оренду з умовною платою, з умовою зробити огорожу навколо наділу, закладе школку дерев, яку буде утримувати і дозволить вчитися на ній дітям. Міністерство освіти затвердило договір.

В цей час Севлюша завітав Чопарі Дийнеш, мандрівник, учитель по вирощуванню фруктів і овочів. Вдалося його затримати в комітаті, більше того, інспектор Оцел возив його на службовому транспорті по населених пунктах, де він розповсюджував свої знання по організації плодоовочівництва і садівництва. З ним було домовлено, що гроші які б він витратив на транспорт, будуть використані на будівництво павільйону, в якому буде і його службове житло. Це вдалося здійснити, але використовував його як житлове приміщення тільки один рік, бо з наступного року тут вже були навчальні класи. Земельна ділянка була огороджена у 1882-1883 навчальному році, закладено школку. 

На виділеній ділянці заклали сад. Між саджанцями дерев почали вирощувати овочі. Результат був неочікуваним і приголомшуючим. 16 червня 1883 року школу відвідали міністр освіти Трефорт та його радник Сас Кароль, які були вражені досягненнями в плодоовочівництві. На будапештській сільськогосподарській виставці , король особисто високо оцінив досягнення школи в цій галузі. А школі було рекомендовано перейти до вивчення виноградарства, садівництва, овочівництва, що й було здійснено. В 1884-1885 навчальному році додатково ввели спеціальність столяра червонодеревника. Працівники міністерства були настілки вражені досягненнями учнів у всіх сфера, що викупили школу від міністерства землеробства. 

Школка закладена на цій ділянці з першого року давала 860 форинтів прибутку щорічно, забезпечувала все місто овочами, а саджанцями дерев і навколишні комітати. Завдяки цій школці розвивалося овочівництво в Угочанському комітаті та росло число дерев в усіх населених пунктах. На базі школки проводилися курси з овочівництва, змагання з щеплення, пізніше практичні заняття для робітників на виноградниках. Тут була встановлена пасіка з сучасним обладнанням.

Крім того, була в школи територія на Чорній горі, ділянка площею 90 гольдів, із яких 14 гольдів була розподілена з метою виноградарства відділом освіти. З цієї виноградної ділянки і горожанська школа обробляла свій наділ, на якому учні могли набувати досвіду по вирощуванню винограду. Так горожанська школа потроху стала давати професійну господарську освіту. Разом з тим слід сказати, що учениці дівочих класів горожанки повністю відгородили себе від вивчення овочівництва і городництва, не приваблювало їх і вивчення квітникарства. Поряд із ремісничими майстернями був один кабінет у якому учні починаючи з 1885-1886 навчального року, використовуючи оніцьку сіро-голубу глину вчилися робити взірці для гіпсових форм. 

В 1895 році школа мала 5100 форинтів витрат, в тому числі і на оформлення кабінету малювання. Вивчення ремісництва через десять років припинилося, а горожанка виховала ряд чимало працівників пошти і телеграфу, виховательок, кандидатів у вчителі, швачок. 

У 1883-1884 навчальному році розпочалося навчання з рукоділля під керівництвом вчительки із спеціальною освітою. Вже в наступному році вироби севлюшської горожанки експонувалися в Будапешті на все угорській виставці. 

Крім професійної підготовки, у горожанці працювали добре підготовлені педагоги. Для освоєння навчального матеріалу у школі були зібрані багаті колекції наочних матеріалів з географії, історії, фізики, хімії, етнографії, природничих наук. Докладно досліджував минуле регіону Йосиф Міхалик, учитель історії Севлюшської горожанки. Він виявив та описав ряд поселень в основному бронзової доби. Зібрав багато предметів матеріальної культури і заснував музей при школі. Музей не зберігся через байдужість вчителів після нього. Перші директори школи: Ланг Мігаль(1881-1885), Ердеї Йожеф(1885-1886), Баракі Дюла(1886-1896), Керекеш Шандор(1896-1907).У 1890-х роках пожежою було знищено школу, деякий час навчалися у різних пристосованих приміщеннях. В 1903 місто побудувало для школи двоповерховий будинок. Сьогодні це приміщення середньої школи №1.

Нагадаємо, раніше журналісти порівняли центр Хуста і Виноградова.