1. Новини Закарпаття
  2. >

Валерій Падяк: Русинофобія на Свободі!

18:05, 14 Серпня Культура ВАЖЛИВО Автор: Голос Карпат

Голос Карпат публікує текст-відповідь кандидата наук, русина В.Падяка на колонку письменника і журналіста Олександра Гавроша, опубліковану на "Радіо Свобода" та перепоширену і на Голосі Карпат.

Русинофобія на Свободі!

Війна – найгірший час для з’ясовування міжнаціональних відносин. Саме тому вже на ранішній стадії війни всі русинські організації (!) в Україні, проявляючи далекоглядність, зробили заяви щодо повної  солідарності та підтримки дій української влади. Саме така їх одностайність стала важливим чинником політичної стабільності в регіоні та не дозволила провокаторам зруйнувати мирне життя. На сьогодні в краї немає жодної русинської організації, яка б підтримувала голослівні заяви «прем’єр-міністра» уквартированої в Кремлі міфічної «народної республіки» П. Гецка. Тому Закарпаття й не стало об’єктом маніпуляцій з Москви, яка розраховувала саме руками підкарпатських русинів дестабілізувати ситуацію на кордоні з Європою.

Немає сумніву: створення у 2007–2008 роках Москвою паралельних псевдорусинських організацій мало на меті в регіоні, де  етнічні русини та угорці складають понад 80 відсотків населення, розгорнути антиукраїнський рух. Під русинським дахом мали приховатись агенти різних мастей: від агентів ФСБ до агентів впливу Московського патріархату; також неодноразово спроби просочитися у федерацію русинських організацій «Світовий конгрес русинів» здійснювала нібито русинська організація Росії, однак вже вкотре отримала від русинів гарбуза!

Незважаючи на заяви «прем’єр-міністра» П. Гецка щодо розгалуженої мережі його «русинських» організацій у Європі та США, бачиться, що це фікція – завербувати у любителі «русского мира» вдалося хіба що вельми успішного ресторатора з русинським корінням у Чехії Василя Джугана, який зареєстрував собі «світову» організацію, назва якої майже стовідсотково нагадує поважну русинську організацію, що діє з 1991 року. Джуганова організація  у Чехії, співкерівником якої є сам П. Гецко, а також дружина, дочка та зять Джугана, зареєстрована як «Світова рада підкарпатських русинів» (Код: 265 63 835;  вул. Масарика 19, Дашіце, Чеська республіка). Той самий В. Джуган нині робить спроби спотворювати у Чехії образ України за лекалами московських журналістів у погонах: «в Україні всі бандерівці та фашисти»! Час від часу цього Гецкового друга-агітатора можна зустріти у канцелярії президента Чехії. Але це інша тема...

Для русинів Закарпаття надзвичайно важливим є рух України до Європи. Це, можна сказати, – стратегічна мета. Адже євроінтеграція зобов’язує будь-яку державу, що вступає у ЄС, імплементувати своє законодавство відповідно до норм ЄС. Відтак Україна з часом в обов’язковому порядку визнає за русинами їх національні права. Так вже зробили Словаччина, Чехія, Польща, Румунія та  Угорщина; з цим немає проблем у Хорватії та у Сербії. (Що показово, у цих державах не зафіксовано проявів русинського сепаратизму!)

Чому я про це так детально розповідаю? Читачеві важливо донести правдиву інформацію, щоб він міг побачити ті значні хиби у сфері національної політики, зроблені навмисно (або ні!) українськими чиновниками, які не бажають (або й не вміють!) відділити русинську національну ідею, підтримувану пересічними корінними жителями Закарпаття, від проблеми «закарпатського сепаратизму», що його роздмухують поодинокі та вельми неуспішні агенти впливу Росії.

У цьому напрямку є перші позитивні зрушення. Так, українська Служба безпеки у своїх заявах віднедавна стала чітко відмежовувати дії «російських спецслужб» від русинського  національного руху. Принаймні, в заявах СБУ щодо нейтралізації «сепаратистів», які мали наміри на кшталт «ДНР» та «ЛНР» проголосити «народну республіку Підкарпатську Русь», повністю щезло раніше часто вживане означення «русинський».

Також кидається в очі нове, більш об’єктивне тлумачення даної проблеми у прокуратурі Закарпатської області, яка публічно наголосила, що «русини... не підтримують ідей сепаратизму» чи що «більшість русинських організацій не підтримує ідей сепаратизму» тощо.

На цьому фоні українські мас-медіа нагадують мамонтів, які швидше вимруть русинофобами, ніж спробують осмислити сутність русинського національного питання. Тон тут сьогодні задають Олена Розвадовська, Олександр Гаврош,  Іван Гвать, Оксана Пеленська та інші. Для них русини є синонімом слова «сепаратисти»; автори нав’язують своїм читачам виключно однобоке бачення русинства, не намагаючись почути аргументів від самих русинів, яких вони так гостро критикують.

Важко сьогодні уявити більш брудний журналістський матеріал, ніж публікація О. Розвадовської у київському «Дзеркалі тижня» (17 жовтня 2014 р.). Авторка, короткочасно побувавши на Закарпатті, хотіла написати щось про сепаратизм, тому сепаратистів знайшла серед  «закарпатських русинів», які (у хворій фантазії авторки!) «розраховують на підтримку РФ». Далі авторка якось недолуго підсумувала: «І хоча ... в Мукачевому (правильно: у Мукачеві – В. П.) та Ужгороді духом сепаратизму сьогодні відчутно не тхне, це не означає, що в Закарпатті немає планів із розхитування ситуації»!

Осередком русинофобії у сучасній Україні стала, як це не парадоксально, українська редакція поважної світової інформаційної агенції – Радіо Свобода (http://www.radiosvoboda.org). Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа – це некомерційна інформаційна служба, яку фінансує Конгрес Сполучених Штатів Америки і яка веде мовлення і поширює інформаційні програми через радіо, інтернет і телебачення на 21 країну Східної та Південно-Східної Європи, Кавказу, Центральної Азії, Близького Сходу. Подібні матеріали Радіо Свобода уміщує у розділі «Точка зору», ніби знімаючи з себе відповідальність за об’єктивність авторських позицій.

Досить дивно, що українська редакція за гроші американського платника податків надає слухачам виключно однобоке бачення русинства, не намагаючись надати трибуну самим русинам. У твердженнях, наприклад, колишнього редактора на Радіо Свобода, публіциста Івана Гватя, якого всіляко підтримує О. Пеленська, русинство «завжди виринає при певних конкретних нагодах... бо це потрібно Москві!». Або ж таке: «Коли тріщав Радянський Союз по швах ... тоді придумали справу, що русини – це окремий народ від українців».

У своїй статті «Чи є на Закарпатті  СБУ?» на сторінках радіо Свобода Олександр Дюлович Гаврош  виступає проти ліберального ставлення до, як він вміє грубо висловитися, «всілякої масті українофобів»; до яких автор вимагає негайно та жорстко застосовувати «норму закону про розпалювання міжнаціональної ворожнечі»! Але об’єктивний погляд на зміст статей О. Гавроша переконує у зворотньому: два десятки його русинофобських публікацій якраз і є спробами «розпалювання міжнаціональної ворожнечі»в Україні!

Чи саме таких авторів потребує сучасна українська журналістика та Радіо Свобода, зокрема? Чи не є це ознакою нерозбірливого ставлення до авторів, які навмисне спотворюють факти з русинської проблематики?  Чого О. Гаврош за десять останніх років тільки не наговорив! Ображений новинарь обізвав воєводинських русинів, які протягом століть зберігають у Сербії свою русинську національну  свідомість, «блукаючим народом»! Випускники російського відділення Ужгородського університету, яке протягом кількох десятиліть випускало спеціалістів, в устах О.Гавроша стали  ворогами українського народу («п’ята колона»). А президент Чехословаччини Томаш Масарик (а також президент США Вудро Вільсон, який надихнув його на утворення Чехословаччини!) в уяві О. Гавроша  інтерпретовані як окупанти, які у 1919 році вчинили «збройну інтервенцію» «Закарпаття», знищуючи українців-добровольців, які зі зброєю в руках протистояли «чехословацьким окупантам» (!).  О. Гаврош договорився вже до того, що існує взаємозвязок підкарпатських русинів (народу) з «путінською Москвою» та «підтримка путінським режимом русинства», а серед русинів Москвою успішно ведеться «25 років розбудова агентурної мережі та фінансових вливань» тощо!

Друкуючи такі статті, автор намагається виконати певне соціальне (й бридке!) замовлення. Існує точка зору, що читач під час війни потребує прикладів «жорсткої» боротьби з сепаратизмом та зрадництвом. О. Гаврошу байдуже, чи правдиві ці історії, чи брехня:  піпл усе схаває!

Але ж Радіо Свобода в становленні незалежної України та її демократії зіграла помітну роль. А нині – час від часу надає трибуну авторам, які не поважають демократичних принципів вільного суспільства. Авторам, які топчуться по головах своїх уявних опонентів. У хворій уяві О. Гавроша президент демократичної Чехословаччини Томаш Масарик та президент США Вудро Вільсон, який виступав за найширшу автономію для підкарпатських русинів, – це такі ж вороги української державності, як сучасний російський імперієтворець В. Путін! Світова інформаційна аґенція при цьому прикрилася таким собі фіговим листочком, зауваживши, що публікації  «передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода». Але загальний контекст публікацій справляє враження, що в Україні русинофобія все ще на свободі!

Валерій Падяк, кандидат наук,
засновник першого русинського видавництва в Україні,
голова правління Закарпатського обласного
благодійного фонду «Русинська школа»,
член Світової академії русинської культури (м.Торонто),
викладач Інституту русинської мови та культури
Пряшівського університету (Словаччина).



фото:

Ілюстративне фото. Підкарпатська молодь на кордоні з Європейським Союзом з прапорами карпатських русинів та ЄС. Гора Кремінець, 2013-й рік.

Читайте на ГК:Понад 9 тисяч закарпатців протягом місяця вирішили зробити біометричний паспорт
Читайте на ГК:Веловесна на Закарпатті втілена в рамках велофестивалю “Беризнянська біцігля” / ВІДЕО
Читайте на ГК:Двох нетверезих керманичів спіймали полісмени на закарпатських дорогах
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus