Цікаві факти про зелений туризм на Виноградівщині і не тільки

Зелений туризм хоч і не масово, але все-таки присутній у закарпатській рекреаційній інфраструктурі. Чиновники від галузі намагаються заохотити людей до цього домашнього бізнесу, розхвалюючи його перспективи та переваги порівняно з іншими видами підприємництва. Адже, приймаючи у себе до восьми гостей, господар не реєструє бізнес та не платить жодних податків. Проте, звичайно, думка чиновника — це одне, а реалії — трохи інші. Отже, реалії...

 ГІСТЬ З УЗБЕКИСТАНУ НЕ ВПУСКАВ МЕНЕ ДО КІМНАТИ

Будинок виноградівки Ірини Турцанаш встиг прийняти гостей із Франції, Білорусі, Німеччини, Росії, Узбекистану… «Мій дім заробляє сам на себе», — розповідає господиня.

Своїх перших гостей пані Ірина пам’ятає дуже добре.

— Це було четверо студентів із Києва, — згадує.  Тоді я саме повернулася з університету додому. У будинку тривав ремонт, дім був не в найкращому стані. І тут моя знайома телефонує й питає, чи не могла б прийняти у себе на кілька днів туристів. Я погодилася. Але спочатку довго довелося переконувати маму, яка була категорично проти незнайомих людей в домі.

Самі гості виявилися дуже цікавими і приємними людьми. Я чудово провела час, це були мої однолітки, ми мали про що поговорити, пили вино біля каміна. Заодно я змогла й підзаробити.

Тоді пані Ірина  вирішила, що при нагоді завжди здаватиме будинок.

Траплялися у неї і досить оригінальні гості, наприклад, чоловік та дружина з Франції. Вони були прихильниками здорового способу життя, з першого дня попросили показати стадіон, обов’язково ходили туди на пробіжки, на ранкову руханку.

Тому, побачивши на столі страви угорської кухні, французи пережили культурний шок, мовляв, як можна таке їсти, це ж холестерин, жирна їжа, чому ми так недбало ставимося до свого здоров’я… Зате іноземці з задоволенням наминали і голубці, і боб-гуляш, але зізнавалися, що вдома, у Франції, вони б нізащо не стали куштувати таких страв.

Жило у виноградівки і троє туристів з Узбекистану. Від закарпатської кухні гості відмовилися одразу, оскільки готували собі самі. Газдиню дуже здивувало те, як щедро узбеки приправляють страви олією. П’ятилітрової пляшки олії їм вистачило лише на два тижні… Ще узбеки привезли з собою східні спеції, аромати від гострих прянощів було чутно по усьому будинку… А якось  трапилася і курйозна ситуація. Виноградівка  не знала, що жінкам заборонено заходити до кімнат чоловіків. І коли у гостей настав вечірній час молитви,  піднялася наверх, щоб покликати їх на вечерю. Один з узбеків вийшов до неї і попросив більше не з’являтися на другому поверсі, бо коли чоловіки моляться, жінкам не дозволено бути поблизу.

— Я дуже вдячна своєму чоловіку, який підтримує мене, — додає пані Ірина. – За весь час жодного разу не почула від нього критики чи несхвалення через свій підзаробіток. Без його допомоги  я б не впоралась, особливо після народження дітей.

Садиба жінки розміщена у своєрідній частині Виноградова. Ділянки поблизу виноградівської автостанції розбудовувалися у 90-х роках. Тоді багато хто завдяки прикордонній торгівлі, вдалим поїздкам на заробітки, відкриттю успішної справи зміг заробити непогані гроші. Але час швидких прибутків минув. Чи не важко утримувати великі будинки їхнім власникам сьогодні, цікавлюся  в співрозмовниці.

— Моїми сусідами є переважно колишні й теперішні працівники будівельної фірми ПМК-78, — пояснює. — У 90-х мій батько був начальником ПМК. Свого часу він працював у Чорнобилі, тому, на жаль, помер рано. Знаю із власного досвіду, що великий будинок забирає багато грошей на комунальні платежі, обігрів, ремонт. Впевнена, що для багатьох ці витрати є чималою проблемою для сімейного бюджету. Проте на своїй вулиці лише я здаю будинок для туристів. Гроші від оренди є непоганим додатковим заробітком, тим більше для молодої сім’ї.

Та до самих туристів  сусіди Ірини  ставляться досить привітно, особливо якщо люди приїхали здалеку. Часто кличуть їх у гості. Але багато хто з них каже, що не міг би пустити чужу людину до хати.

— Мені й зараз можуть дорікнути, як це я запрошую в дім незнайомців. Бувало й так, що віддавала ключі від свого будинку гостям. Та за усі 7 років у мене з туристами не було жодного прикрого випадку, — каже пані Ірина.

ЯК 10 ВИШКІВСЬКИХ УЧИТЕЛІВ СТАЛИ БІЗНЕСМЕНАМИ

Непрості 90-ті примусили задуматися про додатковий заробіток й Іду Етвеш з Вишкова (Хустщина). Працювала вчителем біології у місцевій школі. Несподівано випала нагода підзаробити. Знайомий з Угорщини попросив дати дах над головою експедиції угорських студентів, яка приїхала на Закарпаття на практику. Молодь оцінила і пейзажі Хустщини, і затишну атмосферу невеличкого сільського будиночка, і смачні домашні страви рідної кухні. Саме ці студенти і стали першими «промоутерами» її садиби, бо, повернувшись до Угорщини, рекомендували всім знайомим будинок пані Іди. Це й стало стартом власного бізнесу сільської учительки.

♦ Іда ЕТВЕШ.

— Допомогло й те, що голова Саболч-Сатмар-Березького обласного об'єднання сільського та агротуризму Арпад Ганус є моїм хорошим знайомим, — каже Іда Етвеш. — Це він почав витягувати мене на різні семінари, навчання, курси, які проводили для власників садиб.

У 2000 році жінка  вирішила створити громадську організацію у Вишкові «Зелений туризм Хустщини». Тоді ж вони виграли грант, а навчати усіх бажаючих основам туристичного бізнесу до них приїхали бізнес-тренери з Угорщини. Вчили всім тонкощам — що варто робити, коли приймаєш у себе гостей, а чого не слід, як повинен бути облаштований будинок, як зацікавити туристів. Викладачі у першу чергу поцікавилися, хто що вміє, хто яке має хобі. Бо, наприклад, у Іди на подвір’ї росте кизилове дерево, на яке  ніколи не звертала уваги. А викладачі побачили його й одразу ж сказали – це й буде родзинка її садиби. Так власниця оселі навчилася готувати кизилове варення і нині пригощає ним своїх гостей… Дехто з жінок умів гарно вишивати, ще хтось робив красиві вироби з кукурудзиння. Так їхні хобі стали своєрідною запорукою подальшого бізнесу. Ще їх навчили плануванню бюджету, пояснили, який відсоток від прибутку треба відкладати до конверта, на «чорний день».

— Серед моїх знайомих бажаючих відкрити свою невеличку справу було чимало, — каже пані Іда. Нас зібралося десятеро вчителів. Усі знають, яка сьогодні зарплатня у бюджетника… Тому мої колеги охоче погодилися на такий підприємницький експеримент.

Але захмарного заробітку утримання садиби, звісно, не приносить. Туристи приїжджають виключно навесні, влітку. Саме тоді в їхніх власників  з’являється трохи «зайвих» грошей. Ці кошти вони відкладають на оплату за комунальні послуги та обігрів дому взимку.

У те, що сьогодні багато сіл виживає виключно завдяки зеленому туризму, Іда Етвеш не дуже вірить. Прийом гостей — клопітна справа. Ти маєш смачно готувати, постійно підтримувати будинок в ідеальній чистоті. Мийні засоби, продукти «з’їдають» чималу частку від виручки. Жінка чула, що на Франківщині хтось викупив старі будинки, облаштував їх. Але туди їздять переважно заможні туристи з Європи, здається, шведи, які можуть добре заплатити за хороших відпочинок.

— Але особисто я ніколи б не стала спеціально брати кредит і вкладати гроші в зелений туризм, — каже пані Іда. — У моїх знайомих власників садиб в Угорщині зараз почався не найкращий період. Люди витратили гроші і на рекламу, і на облаштування будівель, а з початку року в багатьох із них не було жодного відвідувача...

Читайте також:

• Розділити Україну на три частини? Російський план, що викрила українська розвідка
• Вінницький ракетний завод "Porohtar" презентував новий ОТРК "Ліщина" — мем у дії
• У понеділок 45 населених пунктів Закарпаття будуть БЕЗ світла: відома причина відключень
• Будинок - привид чи полтергейст?: що за історія лякає жителів про одну із будівель у Закарпатській громаді?