Сьогодні, прогулюючись містом, я мала змогу побачити неприємну і водночас приємну ситуацію.
Біля магазину «Адамас», на пекучому сонці стояв хлопчик, років п'яти, а навколо нього люди, які «закидували» малого різними питаннями.
«Де твоя мама?»,«Скільки тобі років?»,«Мама наказала тобі тут чекати?» — такі питання чув розгублений і заплаканий хлопчик. Едік(так його звали) мав надто неохайний вигляд. Виявилося, що він на велосипеді приїхав із батьками на покупки аж із села Олешник. Люди заспокоювали дитину, запевняючи, що «мама твоя знайдеться». Батьки не з'являлися. Залишався лише один вихід…
Продавець-консультант магазину «Адамас» швидко зреагувала: зателефонувала до міліції. Але ось через декілька хвилин з'явилися горе-батьки, які зовсім не нагадували дбайливих піклувальників. Батько, посадивши Едіка на велосипед, рушив своїм напрямком. Серед людей вчинився ажіотаж, які не змогли промовчати, побачивши цю ситуацію. У слід «турботливі» батьки почули багато різких, але правдивих речей. Що приємного у цій ситуації? Мене сильно тішить чуйність перехожих, які не слідують приказці «моя хата з краю...». Все-таки світ не без добрих людей, ми ще не втратили гуманність, добродушність, сердечність…