Як Україні та Польщі вийти з кризи відносин: погляд із Варшави

Актуальна ситуація у польсько-українських відносинах виглядає досить парадоксально.

Про це пише Європейська правда.

З одного боку, обидві сторони мають багато спільних інтересів, подібне ставлення до різних міжнародних питань, включаючи загрозу з боку Росії, розвивається військова та економічна співпраця. Наявність близько одного мільйона українських працівників у Польщі створила новий соціальний контекст для розвитку двосторонніх відносин.

З іншого ж боку, тінню на зв’язки між Варшавою та Києвом лягає складна історія, яка через зміну історичної політики обох країн призвела до найбільшого погіршення взаємовідносин з 1991 року. Передусім йдеться про оцінку подій, що відбулися під час Другої світової війни між поляками та українцями на Волині та Галичині.

Взаємні звинувачення

У Польщі немає суперечок щодо інтерпретації цих подій. Не вдаючись у подробиці, польські історики погоджуються, що в 1943-1945 роках УПА здійснила навмисну етнічну чистку, спрямовану на усунення польського населення з цих теренів. Під час цих злочинів загинуло близько 100 тисяч переважно цивільних поляків. Внаслідок протидії польських підрозділів було вбито кілька тисяч українців, переважно також цивільних.

Для сьогоднішньої України тема Волині є незручною і вона воліла б її уникати, проте Україна змушена реагувати через втручання Польщі. Як наслідок, у своїй історичній політиці Київ прийняв стратегію симетрії провини, яка полягає у переконанні, що відбулася польсько-українська війна, в ході якої обидві сторони здійснювали подібні за тяжкістю злочини.

Історичні суперечки спалахнули у квітні 2015 року, коли Верховна рада ухвалила рішення про визнання УПА борцями за незалежність України. Це сталося за декілька годин після проукраїнського виступу в українському парламенті президента Польщі Броніслава Коморовського. Варшава визнала це навмисною акцією і сприйняла за "ляпас".

У квітні 2017 року українська сторона призупинила видачу дозволів на польські пошукові та ексгумаційні роботи в Україні. Рішення Києва стало відповіддю на розбір пам'ятника УПА в селі Хрушовіце у квітні 2017 року, що стало результатом адміністративного рішення війта місцевої ґміни. Крім того, у 2014-2017 роках у Польщі мали місце акти вандалізму щодо півтора десятка пам'ятників та могил УПА.

Варшава вважає заборону на польські ексгумації, яка діє уже понад півтора року, непропорційною та таким кроком, який важко пояснити з етичної точки зору.

Після прийняття Сеймом в січні 2018 року поправки до закону про Інститут національної пам'яті, яка передбачає покарання за заперечення злочинів українських націоналістів, Київ відреагував дуже негативно, вимагаючи зміни цих положень.

До наступного напруження дійшло в липні 2018 року, коли на 75-ту річницю так званої "Кривавої неділі" (в 1943 році УПА напала майже на 100 польських сіл) президент Анджей Дуда відвідав Волинь, а президент Петро Порошенко відвідав Сагринь у Польщі, де в березні 1944 року військові польської Армії Крайової та "батальйонів хлопських" вбивали українських мешканців. Це сприйняли в Польщі як ще одне підтвердження того, що Україна слідує підходу симетрії провин.

Останнім таким прикладом є прийняття 8 листопада минулого року Верховною радою резолюції про депортацію українського населення в 1944-1951 роках, в якій Польща була звинувачена в тому, що була "колонізатором", але водночас не було зафіксовано, що провина за депортацію українців лежить на комуністичному режимі Польщі та Радянського Союзу. Також у пояснювальній записці зазначено, що "всі застосовані дії за міжнародним правом мають ознаки геноциду етнічного українського народу".

Важливим є те, що з польської точки зору діяльність української сторони радикалізує частину виборців (відповідно до логіки "Чому Польща повинна підтримувати країни, які блокують польські ексгумації?"), що збільшує для кожного польського уряду ціну діяльності на користь України.

Тим більше, що Україна досі не дбала про побудову свого позитивного іміджу в Польщі, залишивши це численним польським дружнім до України середовищам.

Нейтралізація впливу історії

Можна прийняти за аксіому, що в найближчому майбутньому історія залишатиметься основною проблемою польсько-українських відносин. Наскільки б складним це не було, метою має бути нейтралізація впливу історичних суперечок на поточний перебіг двосторонніх відносин. Як діяти в цій ситуації?

У 1976 році Єжи Ґедройць писав відомому українському історику та еміграційному активісту Івану Кедрину-Рудницькому: "Між поляками та українцями є багато питань – неприємних чи дуже важких (...) Нормалізація відносин – в інтересах наших народів, що вимагає відваги сказати собі в очі усю правду, і лише правду".

Цей рецепт є, безумовно, актуальним. Необхідно вести відкритий і чесний історичний діалог, і не тільки серед істориків.

Вигадкою є часто повторюваний постулат "залишити історію для істориків", тому що це не вирішить проблеми.

Ніде у світі конфлікт пам'яті між двома сусідніми народами не був вирішений лише істориками.

Не слід мати ілюзій – критичний погляд України на "чорні сторінки" своєї історії забере ще деякий час. Немає народу, який пройшов би це легко. Польські дискусії, наприклад, про злочин в Єдвабному, це підтверджують.

У довгостроковій перспективі можна лише сподіватися на певне зближення позицій та оцінок. Це, однак, вимагає ставлення та дій української влади, які призвели б до чіткого та однозначного визначення того, що сталося на Волині та Галичині.

Примирення є в інтересах обох сторін, оскільки це призвело б до "детоксикації" теперішньої атмосфери. Два роки тому професор Ґжегож Мотика, провідний дослідник Волинського злочину, написав, що проривом могло б бути виголошення простого речення представником української держави, а саме: "У 1943-1945 роках УПА здійснила масові вбивства поляків, які не можна виправдати – ми їх засуджуємо". Таке речення ніколи не було озвучене жодним українським політиком.

Тут йдеться не про те, чи назве Україна те, що трапилося, геноцидом, а чи однозначно засудить антипольську акцію УПА.

Варто при нагоді нагадати, що "акцію Вісла" засудив польський Сенат у формі окремої резолюції та президент Леха Качинський, який також у спеціальному виступі висловив свій жаль з приводу акції нищення церков на Холмщині в 1938 році.

Журналісти відіграють у цьому процесі важливу роль. Спостерігаючи за повідомленнями ЗМІ по обидва боки кордону, створюється враження, що двосторонні відносини складаються головним чином з історичних суперечок. Тому слід пам'ятати, що історія не вичерпує відносин між Варшавою та Києвом.

Звичайно, українські та польські портали новин з радістю публікують статті про історичні суперечки, тому що вони грають на емоціях і їх охоче читають. Це, звичайно, не означає, що такі статті не повинні публікуватися, але вони не мають домінувати в інформаційному просторі та створювати помилкове враження, що польсько-українські відносини складаються головним чином з історичних суперечок.

З польського боку слід розуміти, що героїзація УПА на державному рівні відбувається не тому, що вона несе відповідальність за етнічні чистки на Волині, а тому, що УПА воювала з СРСР до 1950-х років. Слід погодитися зі словами голови українського Міністерства закордонних справ Павла Клімкіна, що історичні суперечки "зазвичай створюють атмосферу, в якій нам доводиться обговорювати інші двосторонні питання, але на них немає впливу".

* * * * *

Тривала історична суперечка не дозволяє дати відповідь на набагато важливіше питання: чого ж очікує Київ від Польщі? Яке має бути місце західного сусіда України в її європейській політиці, які цілі бачить Україна для Варшави?

Зрозуміло, що концепція "польського адвоката" вимагає "ребрендингу" та модифікації з адаптацією до нових умов. 

Серед українських політиків та експертів необхідна глибока дискусія про те, як розвивати відносини з Польщею, особливо в контексті зростаючої кількості українців, що оселяються в Польщі.

Натомість виникає враження, що українська сторона переконана, що історичні суперечки є виключно результатом "антиукраїнської" політики партії "Право та справедливість", яка проводиться нібито для мобілізації польських виборців.

Нагадаємо, що Польща припинила роботу пішохідного переходу на кордоні з Україною.