Враження від прес-конференції Петра Порошенка: Журналістиці в Україні навчаються усі, кому тільки не лінь

Післямова до недільної прес-конференції Президента України.

Навколо недільної прес-конференції президента України щойно від часу її закінчення точиться дискусія, яка викликає неоднозначні думки і оцінки. Сподіваюся, колеги журналісти й медіа менеджери відстежують їх, і тому немає сенсу вдаватися до обговорення окремих моментів, які викликали бодай найбільше суперечок.

У цих нотатках дозволю собі висловити моє бачення цієї події, яка явно була приурочена до Установчого Собору Православної Церкви в Україні. При цьому будемо враховувати також те, що якою б тематичною прес-конференція президента України не планувалася, вона все одно вийде з тематичних берегів. Адже президент не так часто спілкується із ЗМІ, щоб утримати його розмову з журналістами у чітко визначених рамках.

Три складові цієї, як і будь-якої іншої, прес-конференції заслуговують уваги: (1) головна дійова особа; (2) організація заходу; (3) журналісти.

***

Треба віддати належне президентові П. Порошенку: його вступне слово, відповіді на запитання і поведінка в цілому не викликають жодних застережень. Президент поводився достойно, відповідно до свого статусу, змістовно і коректно відповідаючи на запитання. Звичайно, було кілька моментів, коли він злукавив (аж ніс засвербів), але в загальному контексті прес-конференції ці моменти не є аж такими суттєвими. Звісно ж, не кращим моментом прес-конференції було Порошенкове «С новим год…».

***

Одним із найбільше обговорюваних складових прес-конференції виявилася її організація, тобто робота прес-служби адміністрації президента, зокрема прес-секретаря Святослава Цеголка.

Прес-конференція справді була організована і проведена на низькому рівні. Кажуть, що причиною цього були короткі терміни (менше доби) для підготовки прес-конференції. Мене цей аргумент ніяк не переконує.

По-перше, прес-служба президента України – це той структурний підрозділ АП, який повинен постійно бути в готовності номер один, тобто здатним будь-якої хвилини (не години і тим більше не дня) забезпечити вихід президента до ЗМІ – для кількахвилинного брифінгу чи багатогодинних розмов президента з журналістами. Такої готовності ми не відчули.

По-друге, мене заскочило те, що прес-конференцію було влаштовано в Мистецькому Арсеналі, а не в будинку АП, де є кілька просторих приміщень для багатолюдних зібрань, принаймні одно з яких могло б бути 24/7 у розпорядженні прес-служби для проведення брифінгів та прес-конференцій, і отже – належно обладнаним (о, ця проблема з мікрофонами).

По-третє, наскільки я розумію, прес-служба президента не працює або працює дуже погано з журналістами і ЗМІ на постійній щоденній основі і не має корпусу журналістів, спеціально акредитованих для висвітлення роботи президента України (як це робить, наприклад, прес-служба Білого Дому). Схоже на те, що прес-секретар президента практично не знає представників ЗМІ, з якими йому доводиться працювати.

По-четверте, я був просто шокований стилем ведення прес-конференції, що його продемонстрував С. Цеголко. Прислухайтеся до його мови: щоб таку недорікуватість демонстрував прес-секретар голови держави, треба дуже легковажити і своїм фахом, і своїєю посадою, і собою як людиною. Це – просто жах! Мені не віриться, що ця особа має освіту й досвід роботи в царині тележурналістики.

***

Чи не найбільшою мірою і журналісти, і загал у мережах обурюються фаховим рівнем, досвідом і навіть віком журналістів, які прийшли на прес-конференцію, а також відсутністю чи пасивністю на прес-конференції ЗМІ, які роблять погоду в інформаційному просторі України.

З одного боку, це – наслідок прорахунків у роботі прес-служби президента України, про що було сказано вище. З другого боку, маємо свідчення того, в якому стані перебувають українська журналістика і ЗМІ, точніше – журналістика і ЗМІ України.

Справді, журналісти – учасники прес-конференції справляють невтішне враження, але не таке й гнітюче, як декому здалося. Зверніть увагу, що всі журналісти російськомовних та зарубіжних ЗМІ (винятком став лише турецький журналіст) говорили говорили з президентом українською мовою.

Журналісти, безумовно, зловживали монологами, демонструючи невміння чітко сформулювати і обгрунтувати свої запитання, але я не сказав би, що їхні запитання були безглуздими чи недоречними. Це якщо виходити з того, які ЗМІ вони представляють і яку мету переслідують, задаючи запитання президентові.

Біда в іншому. Ця прес-конференція продемонструвала, що в Україні немає україноцентричної системи ЗМІ, україноцентричних журналістів і україноцентричної журналістики. Це – перше і найголовніше, чим можна пояснити дріб‘язковість тематики цієї прес-конференції.

Ті провідні ЗМІ, які у кожного на слуху і які ніяк не проявилися на прес-конференції чи й узагалі проігнорували її, засвідчили свою україноненависність, українофобство, українобіжність чи принаймні українобайдужість.

Прикметно, що цією проблемою не переймається й президент Порошенко як гарант прав і свобод громадян України, при цьому чомусь самоусунувшись від її розв‘язання, про що він обмовився навіть під час прес-конференції і що контрастує з тим, як він захопився створенням ПЦУ.

Створення й підтримка україноцентричної мережі ЗМІ в Україні є не менш важливим пріоритетом президента, ніж створення помісної церкви. З тих же причин, що й створення ПЦУ.

Прес-конференція актуалізувала й тему журналістської освіти – фахової підготовки й підвищення професійної кваліфікації журналістів. Окремі гілки в соцмережевих дискусіях проявили й надзвичайно низький рівень національної свідомості, громадянської зрілості/відповідальності, теоретико-методологічної підготовки і навіть загальної культури професорсько-викладацьких кадрів у цій царині.

Журналістиці в Україні навчають усі, кому тільки не лінь, а свого часу провідні в журналістській освіті виші переживають глибоку кризу або й цілковитий занепад.

Тому не дивно, що журналістика і ЗМІ в Україні втратили найважливішу свою функцію – факту і фактору формування громадської думки, «четвертої влади», одного з найважливіших інструментів націєтворення й державотворення.

Як не гірко це констатувати, але журналістика і ЗМІ в Україні є однією з найактивніших деструктивних сил, і тому особливо прикро, що гарант Конституції України, будучи власником ЗМІ, не усвідомлює цього і не робить рішучих кроків для виправлення становища.

Зміст, форма й організація цієї прес-конференції і є яскравим підтвердженням цього. Годі сподіватися, що після цієї конференції ЗМІ виконають, зокрема, і своє завдання щодо донесення в українське суспільство значення й важливості створення ПЦУ, пише Володимир Іваненко, Український Університет, Українська Світова Інформаційна Мережа.

Нагадаємо, закарпатці висловлюють свою думку з приводу кандидатів з допомогою фарби.