Закарпаття через чотири роки після революції живе гірше, ніж до неї

Наближається четверта річниця перемоги Революції гідності. У результаті ми отримали ще більш олігархічну і менш соціальну державу, ніж було до того.

Населення зреагувало на це зростанням трудової еміграції. “Старші брати” з Заходу категорично незадоволені ходом наших реформ і демонструють вчергове “втому від України”. Україні котрий раз вже вказано, що усі власні проблеми вона повинна вирішувати самотужки.

Режим, що встановився з 2014 р., називають Четвертою республікою, протиставляючи її трьом попереднім (УНР, УРСР і Україні 1991-2013 р.). Назва так собі, бо поки так звана Четверта республіка була відома у Франції, де вона відзначилася політичною нестабільністю, частою зміною президентів і врешті-решт була змінена П’ятою республікою, яка існує дотепер. Але справа не так в назві, як у суті. Четверта республіка України демонструє цілковиту відсутність довіру з боку електорату до влади та з боку регіонів до центру. Принаймні, Закарпаття почувається у ній максимально сиротливо порівняно з попередніми республіками, в яких нам довелося жити. Ясно, що жодна область України зараз не жирує, але на Закарпатті через наші географічні та історичні особливості ситуація особливо депресивна.         

Політичний ландшафт тут лишився по суті тим самим. Зникли одні обличчя, з’явилися інші, та, як відомо, від переміни місця доданків сума не змінюється. Практично ніхто з закарпатських активістів революції не потрапив до влади, хоча ще в середині 2014 р. вони били себе в груди, що змінять там геть усе. Добре це чи погано, але замість місцевих керівних кадрів ми отримали цілий ряд різноманітних варягів – може, й не гірших, але й нічим не ліпших за тих, хто був.

Соціально-економічна ситуація на Закарпатті однозначно погіршилася, причому у рази. Вперше за багато років маємо незначне скорочення населення – поки через масовий відтік його за кордон, але не виключається і скорочення природного приросту, принаймні, смертність уже різко підноситься порівняно з попередніми роками. Маємо вже навіть пару випадків смертності від кору, що у другій республіці (УРСР) було вже вирішено, здавалося би, раз і назавжди. А різні вбивства на побутово-родинному грунті давно вже стали буденністю, про них стрічка новин повідомляє ледь не щодня, хоча ще нещодавно такі випадки у патріархальному краї були рідкісними винятками.

Населення втратило більшість видимих перспектив. Область ніколи не була індустріальною, але зараз через податкові новації позакривався навіть той мізер виробничих потужностей, який існував раніше. Ніякого обіцяного повернення держави лицем до дрібного і середнього бізнесу так і не відбулося. Держава, як казкова хатка на курячих ніжках вперто стоїть до людей задом, а лицем – до олігархічного лісу.          

Зв’язок Закарпаття з зовнішнім світом погіршився. Ужгородський аеропорт  довгий час взагалі був закритий. Проблеми там накопичувалися десятиліттями, але до критичної точки дійшло все-таки зараз. Нині він приймає чартерні рейси, але коли відновляться регулярні маршрути – так і не зрозуміло.

Погіршилося і залізничне сполучення. Кожна сесія облради звертається до Києва з проханням збільшити кількість маршрутів і зупинок, проте віз і нині там.

Автобусна мережа сяк-так животіє. Після 20-ї вечора навіть дістатися з Ужгорода до Мукачева чи назад стає все проблемніше, то ж про дальші населені пункти не доводиться і говорити. 

Як оце все може сприяти розвиткові в’їздного туризму на Закарпатті, лишається загадкою. Влада оптимістично твердить, ніби туризм все одно якимсь дивом зростає, хоча, при найм ні, в Ужгороді неозброєним оком видно, що туристів стало менше.

Закарпатців давно вже не цікавить боротьба між різними угрупованнями місцевої політичної еліти. Такий політичний спорт (вільна боротьба політичних сил) міг ще викликати якийсь інтерес у благополучному суспільстві. Нині же, серед суцільної руїни, це вже сприймається як панські забави, що не мають жодного зв’язку з реальністю. Такі собі  полювання графів і баронів на селянських полях, від яких народові лишаються тільки витолочені посіви, а більше нічого. 

Україна стоїть перед грізними викликами. Переглядаються різні угоди, в результаті яких упродовж тривалого часу формувалася наша соборна територія. Внутрішніх сил на Закарпатті, які би ставили під сумнів його належність до України, наразі немає, зате зовнішніх не бракує. Вони примушують закарпатських патріотів триматися в тонусі. Ясно, що Закарпаття нікуди вбік не дрейфуватиме. Зате вниз ми занурюємося усе глибше і безнадійніше. 

Сергій Федака.  

Нагадаємо, на електричку "Ужгород-Львів" відтепер можна купити електронні квитки.