Говорячи про закон про Інститут національної пам’яті Польщі, слід зазначити, що в Україні почали вживати таку назву, яка в інтересах Кремля — всі називають його «законом про бандерівську ідеологію».
Тобто ми самі тиражуємо назву, яка дискредитує Україну. Насправді ж у цьому законі йдеться не тільки про бандерівців. Це — закон про Інститут національної пам’яті Польщі, який у цілому регулює формування історичної пам’яті в цій країні та висвітлення відповідних подій. Тобто у законі фігурують не тільки українці. До того ж, закон поляків викликав досить жорстку реакцію і з боку Брюсселя, і з боку США, і з боку Ізраїлю. Що теж засвідчує той факт, що закон стосується не тільки України, пише ОЛЕКСІЙ ГАРАНЬ на сторінках УНІАН.
Польський закон про Інститут національної пам’яті Польщі загалом відбиває підходи правлячої партії «Право і справедливість» до політики національної пам’яті. І це співпадає з загальним курсом «ПіС». Останнім часом у Польщі прийняли цілу низку законів, які викликали критику, в тому числі з боку Європейського Союзу (наприклад, закон, що стосується функціонування судової системи Польщі). Тобто ми в цілому бачимо «поправіння» польського політичного спектра і спроби встановлення монополії на істину з боку «ПіС».
Говорячи про цей закон, ми маємо розглядати і окремі його положення. З деякими його формулюваннями я можу погодитися. Наприклад, погоджуюся з тим, що не варто вживати слова «польські табори смерті». Адже тоді це дійсно були німецькі «табори смерті» у Польщі. Це — правильне формулювання.
Але, з іншого боку, є речі, які викликають стурбованість і у Ізраїлю, і у США, і у ЄС. Зокрема, незадоволення цих країн викликає те, що цей закон говорить про необхідність повістю зняти відповідальність із поляків за акти антисемітизму, які були в Польщі. І хоча сама по собі політика «остаточного вирішення єврейського питання» — це німецька політика, але колаборанти були в усіх окупованих країнах. Навіть зараз ми стикаємося зі спробами заперечувати Голокост…
Якщо говорити про питання, які стосуються України, то тут ми бачимо спробу політизації історичного питання. А це, звісно, шкодить україно-польським відносинам.
Як Україна має відреагувати на це? З одного боку, Київ має дати відповідь на дії поляків, але, з іншого, треба думати — в якій формі. Тому що ми не маємо уподібнюватися іншій стороні. Адже Україна і Польща, так чи інакше, залишаться стратегічними партнерами: політики приходять і йдуть, а національні інтереси лишаються. А національні інтереси і Польщі, і України диктують необхідність співпраці.
Звичайно, зараз співпрацювати із урядом «Права і Справедливості» дуже складно. Тим більше, атмосфера «правого» популізму охоплює не тільки «ПіС», але й представників інших партій, особливо, коли йдеться про національні почуття. Адже опоненти політики «ПіС» щодо історичної пам’яті можуть звинувачуватися в тому, що не дбають про імідж Польщі, що «не хочуть правди» про історію Польщі.
Для президента Польщі Дуди зараз у зв’язку з прийняттям цього закону складається складна ситуація. Бо і підписання, і не підписання даного закону матиме для нього серйозні наслідки.
Але хотів би звернути увагу: між Порошенком і Дудою склався і йде діалог, нехай він і непростий. Тому Україні потрібно шукати такі моменти, завдяки яким ми зможемо продовжувати співпрацю з Польщею, навіть попри те, що поляки роблять подібні заяви, а польський парламент здійснює такі кроки...