Міграційні настрої: українці повертаються із заробітків та інвестують в свою країну

Більшість трудових мігрантів не хоче залишатися за кордоном на все життя.

Щодругий українець мріє роботу за кордоном, а свої міграційні настрої респонденти пояснюють надією дістати кращі умови для життя. Кожен десятий хоче виїхати через брак безпеки, погану медицину або непрозорі умови для ведення бізнесу, повідомила ТСН.

Однак у країні достатньо і тих, хто вже побував на заробітках, але повернувся додому. 20 років трудових поневірянь має за плечима Василь Попеску, який тепер має власне кафе у рідному селі. На заробітки він виїхав одразу після служби в армії – знайти хоч якусь роботу на початку 1990-х було важко. На зароблене спочатку збудував хату, потім піцерію, і тепер дає роботу своїм дітям. «Те, як я пройшов, де ми жили, як спали, як їли – я б не хотів для них», - визнає чоловік.

Сергій Матюшенко прожив у Данії 12 років. Він мав диплом про вищу освіту, однак заробляти довелося простою працею. «Меблі носив, прибирав, рекламу розносив. Я робив усе, що міг знайти», -зізнався він. Паралельно чоловік опанував навчання та повернувся до України вже з другою вищою освітою. 

Власник ІТ-компанії Михайло Бевз оцінив переваги чужого суспільства, але повернутися також захотів.

«Мігрантом бути не дуже добре», - визнає він. Українцям, на його думку, слід орієнтуватися на західні стандарти, але жити і заробляти на батьківщині. «Там більш орієнтоване на те, щоб люди мали баланс роботи і життя – і були щасливі. І це правда – о 5:00 годині вони йдуть додому – те, що хотілося тут. Не працювати в довгі години, бо продуктивність падає», - пояснив він.

Винятково за іноземними стандартами життя сумує і програміст Олександр Скакунов.

«Коли ви знаєте, що ваша дитина буде їхати на велосипеді, її ніхто не зіб’є, бо є загальна культура водіння. Медицина, якій можна довіряти, вчителя, які є спеціалістами, педагогами, які вам дають рекомендації, що вам вдома робити з дитиною. Розумієте, все як повинно бути. А ми ще живемо в країні вугілля – в ХІХ столітті», - вважає він.

Дар’я Ситникова отримала диплом економіста, працювала на Хрещатику, однак кинула все і подалася до Берліна за новим життям. «Я вирішила: якщо змінювати, то змінювати все», - зізналася вона. Жінка перевчилася на візажиста, за кілька років напрацювала свою базу клієнтів і тепер входить до третини тих, які, згідно із соцопитуваннями, повертатися до України не планують.

«Якщо людина прагне заробляти більше, чи можна її в цьому звинувачувати? Це світовий процес, людина буде завжди шукати там, де є кращі умови оплати, і з цим нічого не зробиш», - переконаний соціолог Олексій Антипович. Хай там як, але саме заробітчани поки що головні інвестори вітчизняної економіки.

Кореспондент ТСН Валентина Доброта.

Читайте спецпроект "Голосу Карпат": Щоденник заробітчанина. На чехах.