Наближаються два взаємопов’язані свята – День прапора і День незалежності.
Якщо друге пов’язане з прийняттям Верховною Радою Акту незалежності, то перше – з попереднім днем, 23 серпня 1991 р., коли група народних депутатів уперше занесла до парламенту великий синьо-жовтий прапор.
За традиційним тлумаченням, дві смуги нашого прапора символізують жовто-золоте стигле хлібне поле і ясне погоже небо над ним. Така інтерпретація цілком адекватна, вона загальноприйнята, хоча і далеко не єдина з усіх можливих, а їх, як ми побачимо, дуже багато. Це справді перше, що спадає на гадку, бо українці – здавна хліборобський народ, то ж така символіка найбільш природна.
Днями в Ужгороді демонструвався документальний фільм “Іловайськ”. Там є кадр, коли наші війська виходять з оточення по нібито домовленому з противником коридору. Машина на якій встановлено відеокамеру, просувається у складі великої колони по жовтому серпневому полю, нагорі – ясне-ясне небо. Поруч камери – синьо-жовтий прапорець, що майорить на фоні точно такого двоколірного пейзажу. Ця тимчасова ідилія нагнітає тривогу, оскільки глядач вже знає, що незабаром колону почнуть обстрілювати усупереч попереднім домовленостям. Але зоровий перегук кольорів вражає і міцно засідає у пам’яті.
Проте мілітарна тематика зразу породжує й інші асоціації: жовте – золото, багатство, синє – залізо воєнної зброї, техніки. Як мовиться у фольклорі:
“Все моє”, – сказало злато,
“Все моє”, – сказав булат.
“Все куплю”, – сказало злато,
“Все візьму”, – сказав булат.
Це вже про нашу історію: чималі багатства доводиться постійно захищати зброєю. Українське “блакитний” справді виводять через польську мову від старонімецького слова blancheit – біла, сталево блискуча фарба. Тобто блакитний – це серед всього іншого ще й металевий колір.
А ще дане двоколірне поєднання асоціюється із взаємним доповненням села і міста. Жовте – ті самі хлібні ниви, вкриті солом’яною стріхою хати Місто – синій дим заводських труб, синій відблиск вітрин, струмені фонтанів. Індустріально-аграрний характер нашої економіки незаперечний. Це два крила, на яких тримається наше господарство.
Також жовте і синє – це спека і вітер, насичене гарячим сяйвом розжарене повітря і свіжість грози, що насувається. Золота блискавка, що прорізає синє небо. Тепле і холодне, літо і зима.
Або ж – жовті піщані пляжі над синім морем. Золотий промінь маяка над синіми хвилями. Тобто прапор має ще й семантику відкритого водного простору і його берегу, далеких мандрів і неодмінного повернення додому.
Є також давнє слово “синета”, що означає темний ліс. Синій ліс і залита сонцем галявина. З цього починалося багато поселень наших предків, які займалися підсічним землеробством, тобто розчищали поляну серед лісу і починали її обробляти. Досі ряд закарпатських сіл зберігають слово «поляна” у своїй назві.
І, звичайно, – сині гори і зігріта сонцем долина. Типовий карпатський і кримський пейзаж. Хоч гори в Україні займають лише 5% території, проте їхня символіка постійно присутня у свідомості кожного українця.
Нарешті, наш прапор нагадує, що життя циклічне, що всякий рух відбувається за принципом контрасту. Іншими словами, життя – як зебра, у ньому постійно чергується світле і темне, яскраве і похмуре, троянди й виноград, красиве і корисне. Останні роки не назвеш найщасливішими в нашій історії. Проте врешті-решт синя печаль і тривога має змінитися жовтавим усміхом.
При змішуванні ці два кольори дають зелене. Це колір життя, оптимізму, руху уперед. Прапор учить нас поєднувати протилежності, підійматися над ними, не зациклюватися над чимось одним. Символіка кольорів діє через підсвідомість, пронизує собою народне мистецтво, входить у глибинні духовні коди нації.
Сергій Федака.