Сергій Федака розповів про закарпатську цеглинку у соборній споруді України

День української соборності 22 січня – перше не «угарне”, а уже тривожно-злободенне свято у національному календарі. За тим настане день героїв Крут і багато інших подібних дат.

Формально зараз згадують про злуку Західної України з Києвом, але з цим нині якраз найменше проблем (коли відкинути сакраментальне питання, куди дівати львівське сміття – тільки не на Закарпаття!). Проблеми із соборністю зараз на зовсім інших теренах, де вони перейшли у формат збройного протистояння – нехай не самі по собі, а за допомогою “наших воріженьків”, але від того не легше.

Україна – територіально найбільша держава Європи, яка сформувалася у нинішніх межах тільки упродовж ХХ ст., тому вона не є унітарною. Різні регіони, що віками переживали дуже різні історії, все ще притираються одне до одного. Німеччина не менш мозаїчна, але там багато питань знято завдяки федеративним механізмам, а головне – високому життєвому рівню. Для України федеративність неприйнятна: як показали нещодавні події, будь-які відцентрові рухи ведуть врешті-решт просто до відділення регіонів від центру.

Що ж до заможності, то Україна – одна з найбільш злиденних держав Європи (нижчий життєвий рівень хіба що у громадян Молдови). Ясно, що це соборність аж ніяк не зміцнює, навпаки – провокує сепаратистські настрої. На щастя, гола пропаганда нині абсолютно не ефективна: люди геть зневірилися і на порожні слова про необхідність якогось відособлення просто не реагують. Щоправда, так само неефективна і словесна пропаганда соборності – її слід зміцнювати справами. Україна приречена на соборність в рамках унітарного децентралізованого устрою, хоча навіть децентралізація поки буксує – головним чином через низьку довіру до центральної влади.

Дошкульними ударами по соборності є постійні незрозумілі коливання валютного курсу, на яких хтось добряче нагріває руки. Такі коливання неминуче ведуть до стрибків споживчих цін, на які в різних регіонах реагують дуже по різному – відповідно до історично сформованої там ментальності.

Коли розподіл бюджетних коштів між регіонами відбувається за якимись зовсім незрозумілими принципами – це тим більше не сприяє соборності. Держава тоді уподібнюється фольклорній сороці-вороні, яка тому дала, а тому не дала. Про загальний рівень патріотизму у такій державі говорити важко.

Ще більше підривають соборність постійні шарахання в ході нинішніх хаотичних реформ, що ведуть до знищення цілих галузей. Кожний регіон починає рятуватися від цього по-своєму, в результаті відособленість між ними тільки зростає.

Нинішня владна команда відрізняється від тієї, що була чотири роки тому, тим, що ця приділяє велику увагу власному позитивному іміджеві і говорить багато цілком правильних слів. Інша річ, що справи поки до цих слів не підтягуються. Навпаки, розрив між обіцянками і їх виконанням усе зростає. Україна деградувала за всіма основними соціально-економічними показниками. Отже, і півень соборності знизився, бо він залежить від об’єктивних факторів, які зв’язують різні краї між собою. Людські настрої – тільки відображення цих економічних скріп.

Закарпаття зацікавлене у притоку туристів з-за перевалів, а також у рухові українських вантажів через нашу територію в сусідні країни. Це головна запорука нашої соборності. Ніби Закарпаття нарешті знайшло своє місце в українському організмі. Хоча найближчі роки все одно будуть тяжкими. Особливо розраховувати на підтримку з центру не доводиться. Мріємо тільки про те, аби менше було болючих ударів з Києва у спину яких за останні чверть віку було вже немало. Закарпаття не прагне більших повноважень аніж в інших регіонів. Проте й ставлення до нас як до наймолодшого брата в українській родині теж не обнадіює. То ж святкуватимемо, аби усім жилося добре але не за рахунок одне одного.

Сергій Федака.