1. Новини Закарпаття
  2. >

Закарпатський політолог: спортивна політика України стала жертвою політичних “договорняків”

10:36, 14 Серпня Аналітика Ексклюзив Голос Карпат

Історія всякої держави – це щоденне наповнення свого існування новими сенсами, збагачення загальнолюдської скарбнички чимсь своїм, доморощеним.

У сучасної України за 25 років її існування є чим похвалитися – правда, значно менше, ніж хотілося би. Перед референдумом 1991 р. прогнозувалися молочні ріки у киселевих берегах – нічого того, звісно, не збулося. Поза тим були реальні перемоги і дошкульні поразки, всесвітні скандали. За останні три роки скандалів якось побільшало, а перемог поменшало. Тому надії на бразильську олімпіаду покладалися і покладаються в Україні досить великі.

Всяка олімпіада – це не тільки і не стільки спорт. Це ще й велика політика, здійснювана не зовсім традиційними, а більш такими карнавальними ,видовищними, а тому і дієвими засобами, коли замість манірних дипломатів і непробивних бізнесменів справу беруть до своїх рук спортивні зірки. Свого часу А.Шевченко і брати Клички зробили для престижу України більше, ніж усі тодішні вітчизняні політики, разом узяті. Правда, ті зірки були вихованцями ще радянського спорту. Наразі чогось сумірного з ними на горизонті не видно. Не знати, наскільки допоможе нашому футболові те, що А.Шевченка місяць тому призначили головним тренером збірної України. Після ганебного виступу наших на Євро у Франції, схоже, що доведеться починати все ледве не з нуля. Ну а те, що В.Кличко-старший далеко не найкращий з усіх київських мерів, теж очевидно. Бодай добре, що не влаштовує такі цирки, як свого часу Л.Черновецький.

Олімпіада відкрилася для України російським провокаціями, які, чесно кажучи, були цілком очікуваними, прогнозувалися вже давно. Було би дивно, якби їх не сталося. Поки наша влада зреагувала на них цілком адекватно. Ми привчаємося жити у постійному стресі і нема поки на те ради. Але тому і потрібні додаткові позитивні емоції. Поки їх в основному забезпечують іноземні спортсмени, а не свої.

Проте кожна участь української команди в олімпіаді – це такий собі замір, чого взагалі варта наша держава і наше суспільство. Ясно, що тягатися з великими світовими потугами, які вкладають у спорт мільярдами, нам зараз не до снаги. Відмовлятися від участі узагалі – теж не випадає. Отже, ідеться про оптимізацію зусиль за шкалою витрати – результат.

В України поки чотири медалі – три срібні і одна бронзова. 46-те місце з-поміж 186 країн-учасниць і 62 країн, які отримали медалі. Загалом, не найгірший варіант, хоча відчутно, що порівняно з попередніми олімпіадами кінцевий підсумок буде слабшим. Втім до закриття ще майже тиждень. Якщо отримаємо золото, перемістимося у третій десяток.

При цьому Україна отримає медалі у найбільш “демократичних” видах спорту, які не потребують дорогої матеріально-технічної бази і великих спеціалізованих будівель. Медалі маємо від фехтувальниць (те саме було на китайській олімпіаді), по одній за пістолет і за чоловіче багатоборство. Зрозуміло, що про першість у вітрильному спорті чи в іграх з м’ячем наразі не йдеться.

Україні зараз бракує позитиву як ніколи. У новинах – суцільна кримінальна хроніка, протистояння між собою різних правоохоронних структур, традиційна гризня політиків, яка улітку трохи стихла, але все одно продовжується. Закарпаття намагається бодай якось перебивати загальну чорнуху своїми туристично-етнографічними фестивалями. Вихолдить, чесно кажучи, так собі – на великого любителя цієї справи. На щастя, такі ще знаходяться. Краще бодай це, ніж взагалі нічого. Окрім сільської архаїки, наразі демонструвати нічого.

Тому увага до виступів співвітчизників у Ріо-де-Жанейро величезна. Яскраве шоу дозволяє не думати про навколишній розвал і деградацію, дарує ілюзію того, що і ми в Європі і світі. Наші атлети молодці – видно, що пнуться з усіх сил. Сил тих небагато, бо олімпійська перемога готується упродовж усіх попередніх чотирьох років. А останні чотири роки Україні було аж ніяк не до свого спорту високих досягнень. Зараз це дається взнаки – спортивна політика була геть провальною. Вона стала, як практично усе в нинішній Україні, жертвою політичних “договорняків”, розбірок між різними олігархами, міжпартійного тертя тощо. Тому маємо те, що маємо, і найближчими роками ситуація навряд чи зміниться на краще. Ми втрачаємо вітчизняний спорт, яку же втратили багато галузей промисловості і культури. Ті вмирали мовчки, бо ніхто за тим особливо не спостерігав, прикипівши до екрану. Тут же усе на виду, бо кожний вид спорту – своєрідна візитівка відповідної держави.

Сергій Федака.

Читайте на ГК:Правила засмаги: без шкоди для здоров’я та подружкам на заздрість
Читайте на ГК:Прогноз погоди на Закарпатті: Мінлива хмарність, місцями короткочасні дощі, вдень окремі грози
Читайте на ГК:Долар та євро дорожчають - готівковий курс валют 26 липня
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus