1. Новини Закарпаття
  2. >

Закарпатський політолог: з 2017-го в Україні буде принципово новий цикл розвитку

10:23, 07 Серпня Аналітика Ексклюзив Автор: Голос Карпат

Головне питання, яке мучить зараз мільйони українців, – коли завершиться нинішнє безчасів’я і почнеться конструктивний розвиток.

Подібними речами займається відносно нова суспільствознавча дисципліна – ритмологія, яка досліджує ритми розвитку різних суспільств. Зокрема, у книжці члена-кореспондента Російської академії природничих наук Григорія Кваші “Принципы истории” (М, 2001) на понад трьох сотнях сторінок обгрунтовується існування 12-річного ритму. Принаймні, його наявність демонструється на прикладі різноманітних суспільств. У принципі, цей ритм був відомий і до Г.Кваші (відповідно до нього переломними віхами радянського суспільства були 1917, 1929, 1941, 1953, 1967, 1977, 1989 р.), він визнається багатьма дослідниками. Проте Г.Кваша показав, що усередині 12-річчя існує ще три 4-річні фази. У першій домінують політичні перемін, у другій зміни зміщуються у сферу економіки, а відтак настає пора бурхливих ідеологічних дискусій, внаслідок яких настає наступний цикл. У цю схему непогано вписується уся радянська доба і подальший час єльцинської і путінської Росії.

Але чи успадкували усі такі різні 15 пострадянських суспільств ті самі ритми розвитку, які були характерні для СРСР, чи у них з’явилося щось нове? Принаймні, для України ті самі ритми таки прослідковуються, правда, з певними застереженнями, бо “Україна – не Росія” і тим більше не СРСР. Тому при переході від одного суспільства до іншого відбувся певний принциповий збій (який далі зумовлює і наші відмінності від сучасної Росії чи держав Середньої Азії), але повністю ритм не зруйнувався, а врешті-решт вирівнявся. Що маємо на увазі?

Чотириріччя 1989-1993 р. (політична фаза) почалося для СРСР політичними і навіть воєнно-політичними пертурбаціями. Багатьом ще пам’ятні тодішня стрілянина на окраїнах, етнічні чистки в Азії і на Кавказі, перед суверенітетів, спроба путчу, розпад Союзу, становлення нових державно-політичних утворень. Цей ритм надалі чітко і відносно плавно успадкувала Росія, зараз там знову політична (власне – воєнно-політична) фаза 2013-2017 р., характерна максимальною мілітаризацією, агресивною зовнішньою політикою, тиском армії на бюджет тощо.

Інакше сталося з Україною, де саме тоді (при переході від УРСР до незалежності) стався зсув по фазі. В Україні тоді політичних новацій теж не бракувало, але домінувала над усім все-таки ідеологія, тому одне за одним послідувало зразу два ідеологічні чотириріччя – так би мовити, у першому читанні і у другому. У цій сфері радянська Україна традиційно розвивалася загальмовано порівняно з Центром, тому той накал ідеологічних дискусій, який у Москві чи Ленінграді мав місце ще у 1985-1989 р., тут настає тільки тепер. У результаті все чотириріччя стає не так політичним, як ідеологічним. Створюються найрізноманітніші партії (тоді ще з ідеологічними платформами). Не дивно, що першим президентом став професійний ідеолог Л.Кравчук. відбувається справжній бум преси і книгодрукування, повернення замовчуваної літератури і імен. Це врятувало нас тоді від збройних конфліктів – усю пару було випущено в ідеологічній сфері, на більші політичні баталії і тим паче творення збройних формувань сил не лишилося. Так, що “пара у гудок” – не завжди найгірший варіант.

Отже, сучасні Україна і Росія розвиваються не синхронно, а у ритмах, зміщених один відносно іншого по фазі (ми на чотири роки відстаємо, або, що те саме, на вісім років випереджаємо). Тому два політикуми давно вже живуть у різних ритмах і у кожний конкретний момент по-різному налаштовані ментально. Що далі відбувалося з Україною?

1993-1997 (політика) – максимальні зміни саме у цій сфері, всеукраїнській страйк шахтарів з вимогою змінити усю владу, дострокові вибори, прихід до влади Л. Кучми, налаштованого, на відміну від Л.Кравчука на рішучі реформи, протистояння його з парламентом, драматичний конституційний процес, творення реальної президентської вертикалі;

1997-2001 (економіка) – період, коли кучмівські реформи запрацювали, напередодні (з вересня 1996 р.) запроваджується гривня, створюється нинішня олігархічна система, основні економічні показники починають зростати;

2001-2005 (ідеологія) – суспільство прагне ідеологічно “правильної” влади, що штовхає електорат в обійми В.Ющенка і його команди, касетний скандал дискредитує Кучму, той вагається між Заходом і Сходом;

2005-2009 (політика) – через безперервні політичні усобиці втрачено шанс на економічний ривок;

2009-2013 (економіка) – економічні переміни все-таки починаються з приходом до влади В.Януковича, правда, дуже специфічні; статки олігархів стають просто фантастичними, Р.Ахметов один рік виявляється найбагатшою людиною Європи, В.Янукович планує стати и найбагатшим олігархом, але не судилося;

2013-2017 (ідеологія) – ідеологічні цінності знову домінують над усіма іншими, спричинюють Революцію гідності, різкий сплеск патріотизму, волонтерських рух тощо; натомість для політичної сфери характерна крайня нестабільність, ще гірша ситуація в економіці. Суспільство шукає нової ідеології державотворення. Якщо з геополітичним вибором ми нібито визначилися, то внутрішня проблематика лишає багато запитань. Відбувається сплеск дискусій – переважно в Інтернеті. Ніхто нічим не задоволений, володарів громадських симпатій на сьогодні немає. Ідеологічність цього чотириріччя демонструє внутрішні причини, чому не вдається вирішити проблему окупованих територій (це можливо у політичній фазі, а не в умовах нинішньої говорильні). Навіть у сфері ідей цю фазу не назвеш особливо продуктивною – зараз просто стравлюють зайву енергію.

А от наступний рік буде завершальним в ідеологічній квадризі і взагалі в усьому 12-річному циклі, який почався з інавгурації В.Ющенка. Того року мусимо уже остаточно долаятися, аби на наступні всім років поринути у справи. Все, як казав колись Л.Кучма, обнулиться і почнеться з нового аркуша. Відтак послідує політичне чотириріччя, коли політичні переміни домінуватимуть над усіма іншими. Саме тоді можливе фактичне повернення Донбасу і Криму. Тільки після цього з 2021 р. почнеться економічний підйом. Тільки тепер, очевидно, розбудовуватиметься не олігархічна економіка, а якась інша модель.

Розглянуті чотирирічні фази наразі не мають якогось строгого обгрунтування на теоретичному рівні, проте емпірично вони прослідковуються на багатющому (щоб не сказати – невичерпному матеріалі). Щось у цьому є. Відповідно до викладеного, Україна зараз перебуває у найбільш “розгардіяшній” фазі, але ось-ось вступить у більш конструктивні, чого нам і бажаємо.

Сергій Федака.

Читайте на ГК:У мережі розповіли, як позбавити себе звички їсти на ніч: 6 корисних порад
Читайте на ГК:Закарпатське Чинадієво цими вихідними порине у Середньовіччя / ВІДЕО
Читайте на ГК:Новини Закарпаття, Мукачева, Хуста та Ужгорода 23 травня 2017 року
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus