1. Новини Закарпаття
  2. >

На Закарпатті політична боротьба переміщується із публічної сфери у кулуарну – аналітик

09:00, 06 Листопада Аналітика

Схоже, що обласна “Солідарність” розцінює результати виборів на Закарпатті як свою поразку. Хоча це дуже відносно.

Все-таки друге місце в обласній раді і близькі до того високі місця в інших радах – результат цілком пристойний для партії, котра на Закарпатті уперше бере участь у місцевих виборах і не має ще тут міцних традицій.

Проте Г.Москаль все-таки оцінив ситуацію за максимально високими і безжальними критеріями. Інакше би він не став подавати у відставку. Це, здається, чи не вперше у його кар’єрі. А в історії Закарпаття – удруге. Уперше таке вчинив 1921 р. Г.Жаткович, коли переконався, що чехи не нададуть краєві обіцяної автономії. Та причина була на кілька порядків вагоміша, ніж нинішня. Все-таки конфігурація політичних сил – чисто робочий момент. Вона постійно змінюється і на привід до відставки не тягне.

Тому відставку Г.Москаля Президент не прийняв. Отже, сказав щось типу того, іди, мовляв, і виправляй те, що там ще можна виправити. Могло ітися перш за все про створення пропрезидентської більшості на базі «Cолідарності” в обласній раді, а також у районних. Недарма ж тепер губернатор ще й контролює обласну парторганізацію.

Але легко сказати, та тяжко зробити. Для «Єдиного Центру” теж тепер принципово очолити більшість в обласній раді. Після стількох взаємних образ примирення практично неможливе. Суто особистісний конфлікт набув занадто публічного і галасливого характеру. Для політичної культури закарпатців це зовсім не характерно. Перетрушувати брудну білизну перед усією країною і світом – треба було завчасно прорахувати, до чого це могло призвести. Принаймні, багатьох закарпатців саме це налаштувало проти нового губернатора. Чи буде якийсь реальний результат від такої клоунади, було невідомо, а втрати для іміджу області – очевидні одразу. Тепер же видно, що і результату ніякого не сталося.

Можливо, конфлікт мав ще й психологічно-вікову складову – між 65-річним губернатором і сорокарічними та тридцятирічними партійцями, особливо активістами, включеними до партійних виборчих списків. Окремі з них якраз і вимагали відставки губернатора. Правда, що мало би бути після того, так і лишилося в тумані. Очевидно, не йшлося про те, щоб довести Закарпаття до цілковитої анархії. Альтернативою могло би бути повернення до влади команди Балог, що Президентові теж не усміхнулося. Все-таки кадрова лавиця запасних на Закарпатті дуже коротка. Чесним бракує досвіду, досвідченим бракує лояльності. Українська політика і так вся в інтригах, тому посилювати їх на Закарпатті ніхто особливо не зацікавлений.

Не знати, чи був в Адміністрації Президента якийсь обмін думками з приводу виборів ужгородського мера. Перемога в Ужгороді антипрезидентського «Відродження” навряд чи може радувати П.Порошенка. Не кажучи вже про те, що Ужгород – вітринне місто, обличчя України перед Заходом. Це не якась глибинна область, де іноземці бувають вряди-годи. Тут же просто прохідний двір. Тому посада ужгородського мера якщо і не політична, то точно іміджева. Звичайно, вибирати будуть ужгородці, але схоже, що і Президент опинився перед непростим вибором – на кого поставити.

Чому все-таки на виборах не було реальної боротьби проти підкупу? Адже якби влада справді хотіла би це зробити, для сотень тисяч правоохоронців (якщо не мільйона) це не становило би особливої проблеми. Але прецедентів не було ніде в Україні. Закарпаття теж не стало бігти поперед батька в пекло. Скидається, що підкупом займалися геть усі, тому нікого по-справжньому і не чіпали. Бо якщо зачепити одну партію, могла піти ланцюгова реакція – і винними виявилися би всі без винятку – якщо не у прямому підкупі, то у не прямому, якщо не в цьому, то у порушення правил агітації, фінансування виборів, застосуванні адміністративного ресурсу тощо. Дивно, як Захід взагалі визнав наші вибори. Правда, у них там теж бувають різні махінації, але ж не настільки демонстративні і безсоромні, як тут. Кругова порука, що склалася на всеукраїнському рівні, утнула злий жарт саме із Закарпаттям.

Як би то не було, а життя продовжується. Політична боротьба переміщується із публічної сфери у кулуарну. Після таких розбурханих пристрастей воно і непогано. Масштабна бійка завжди завершується мирними переговорами. Інша справа – наскільки різні сторони конфлікту готові до них?

Сергій Федака.

Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus