Визнання русинів — тест на європейськість.

9 серпня у світі відзначили День корінних народів світу.

Генеральною Асамблеєю ООН 13 вересня 2007 року прийнято Декларацію Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів. У ній наголошено, що корінні народи рівні з усіма іншими народами, і одночасно мають право як всі народи відрізнятися один від другого, вважати себе відмінними від інших та користуватися повагою у такій своїй якості.

У Декларації про права корінних народів зазначено, що корінні народи мають право, колективно й індивідуально, на повне здійснення всіх прав людини та основних свобод, визнаних у Статуті Організації Об’єднаних Націй, Загальної декларації прав людини, зокрема, відроджувати, використовувати, розвивати і передавати майбутнім поколінням свою історію, мову, традиції, усну творчість, філософію, писемність і літературу. Корінні народи мають право без дискримінації на поліпшення соціально-економічних умов їхнього життя, в тому числі в таких галузях, як освіта, зайнятість, професійно-технічна підготовка та перепідготовка, санітарія, охорона здоров’я, соціальне забезпечення тощо.

Верховна Рада України 20 березня 2014 року прийняла постанову, якою заявила про свою підтримку Декларації Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів.

Конституцією України чітко визначено, що держава «сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України».

Права корінних народів регламентовано і в багатьох інших нормативних документах України та міжнародних правових актах.

Без правової бази

В Україні до цього часу не створено нормативно-правової бази щодо реалізації конституційних прав корінних народів. Про це йшлося на нещодавно проведеному в Ужгороді круглому столі «Проблеми корінних народів України». Його учасники зазначали, що в Закарпатській області корінними можна вважати ті народи, представники яких проживали тут до першої Світової війни. Це русини, угорці, румуни, словаки, чехи, німці (шваби).

Але щодо угорців, румун, словаків, чехів, німців (швабів) не виникає особливих проблем. Вони мають власні національні держави, а тому також сприймаються країною їхнього проживання – Україною і як національні меншини.

На відміну від національних менших русини є нащадками тих людей, які населяли нинішню територію Закарпатського краю до прибуття туди іншого населення, до завоювання, захоплення, приєднання, або включення іншими способами своїх власних земель в межі тієї чи іншої держави.

Наведемо факти. За переписами населення до 1946 року в Закарпатті (Підкарпатській Русі) русинів нараховувалось:

1500 р. – 100,1 тис.

1550 р. – 116,6 тис.

1600 р. – 130,2 тис.

1700 р. – 186,0 тис.

1800 р. – 280,0 тис.

1900 р. – 311,163 тис.

1910 р. – 336,286 тис.

1921 р. – 327,500 тис.

1930 р. – 446,916 тис.

1941 р. – 502,329 тис.

Як відміняли національність

Договір про Закарпатську Україну, який СРСР і Чехословаччина підписали 29 червня 1945 року, не врахував інтереси суб’єкта міждержавних домовленостей, яким виступала Підкарпатська Русь – окрема адміністративна одиниця на правах автономії в складі Чехословацької Республіки. Затвердження договору відбулося без присутності представників Підкарпатської Русі, як немає у документі і підпису її уповноваженої особи.

Органи міліції в 1946-1947 роках усім дорослим громадянам видавали тимчасові посвідчення, в яких була записана їхня національність – «русин» чи «русинка». Ці посвідчення з 1948 року почали замінювати на паспорт громадян СРСР, у яких русинам в графі «національність» вписували «українець». Представникам цього корінного народу на південно-східних схилах Карпат було заборонено називати себе русинами. На самоназву етносу, чисельність якого на південно-східних схилах Карпат перевищувала півмільйона, радянське керівництво наклало табу.

Україна не визнала досі

Тож чи є необхідність у дискусіях щодо визнання русинської національності в Україні? Вважаємо що ні.

Питання щодо врегулювання проблем русинської спільноти розглядались Закарпатською обласною радою 12 грудня 2002 року, 14 вересня 2006 року та 7 березня 2007 року. Нею винесено рішення про визнання національності „русин” в Закарпатській області. Їх законність перевірялась прокуратурою Закарпатської області та Генеральною прокуратурою України. Зазначені рішення скасовані не були, а тому вони є законними.

Позиція Закарпатської обласної ради однозначна: за будь-яких підходів і варіантів наш край залишається цілісним і неподільним регіоном України. Питання про його приєднання чи входження до будь-яких інших територіальних утворень не може бути предметом обговорення чи наукових дискусій. Русини, як національність, визнані в Словаччині, Чехії, Польщі, Румунії, Угорщині, країнах колишньої Югославії, США, Канаді, Данії – загалом у 23 країнах світу.

За останнє десятиріччя як в Україні, так і в сусідніх країнах, де з давніх-давен живуть представники цієї національності, відбулось кілька Світових Конгресів Русинів. На них однозначно було наголошено, що Закарпаття – прабатьківська земля усіх русинів світу, в т.ч. одноплемінників у Югославії, США, Канаді, Росії, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині, Австрії та ряді інших країн. Висловлено надію, що влада України в процесі демократичних перетворень підтвердить наміри щодо визнання, а відтак і реальної підтримки русинської спільноти. Проте очікування не підтвердилися. Запевнення нинішньої центральної влади про європейські устремління в частині визнання прав корінного народу досі не втілені в життя.

Подання Президентові — без відповіді

Питання щодо визнання русинської національності перебуває на контролі Організації Об’єднаних Націй. У серпні 2006 року її Комітет з ліквідації расової дискримінації висловив стурбованість відсутністю визнання в Україні русинів і рекомендував їй, як державі-учасниці, вирішити це питання позитивно. Згідно з наявними у нас даними, до цього часу свого звіту до ООН із цього питання Україна так і не подала.

В період своєї каденції колишній Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Н.І. Карпачова внесла два подання Президентові України, два подання Прем’єр-міністрові України все з того ж приводу – визнання державою національності «русин». Відповідей від них не отримала.

«Корінний» означає «господар своєї землі»

За ініціативою громадських організацій було зібрано понад 130 тисяч підписів тих жителів нашого краю, які вважають себе русинами. Однак під час Всеукраїнського перепису населення, який відбувся у 2001 році, назву «русин» як окрему національність до переписних листів не внесено. Попри «рекомендацію» обліковцям, а по суті негласну заборону їм вписувати цю назву до переписних листів, 10,1 тис. осіб ідентифікували себе русинами. Вони виявили певну сміливість, історичну пам’ять і патріотизм. Втім, у підсумках перепису русини значаться не як національність, а як етнічна група, і це не відображає правдиву етнічну картину Закарпаття.

Немає сумніву в тому, що національність «русин» буде визнано. Внаслідок цього зросте громадська й політична активність корінного населення, котре становить більшість у Закарпатті. Народ, законний господар цієї землі, не дозволить творити те, що діється нині – безконтрольне вирубування лісів, виснаження надр, розбазарювання землі тощо.

Згадаймо катастрофічні повені в Закарпатті, які сталися внаслідок варварської вирубки і розкрадання лісу в гірських районах. Якби області було надано самоврядний статус, керівники різного рівня опирались би не лише на київське чиновництво, але в більшій мірі врахували би громадську думку на місцях.

У Декларації ООН говориться: «корінним народам надається надзвичайно багато прав. Вони настільки широкі і неосяжні, що жодна з конституцій будь-якої країни не передбачає подібних прав навіть для титульних націй».

Конституція — на боці русинів

Що потрібно для розв’язання проблеми, яку можна вважати штучною?

Найперше, держава повинна дотримуватися норм діючого законодавства. В Законі «Про національні меншини в Україні» чітко записано: «Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність». Ця законодавча норма повинна виконуватися, не лише проголошуватися в Україні.

В реєстр національностей слід негайно додати і русинську. Це не вимагає бюджетних затрат, а користь державі від цього – очевидна. Бо її громадяни починають вірити, що їхня країна дотримується світових стандартів у націє творенні, поважає всі народи на своїй території, наділяє їх однаковими правами, надає можливості для розвитку. Саме так, принаймні, ми розуміємо положення статті 1 Основного закону, яка гласить: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».

Василь КУЗЬО, голова Закарпатської обласної організації партії «За права людини», у 2001-2011 рр. — представник Уповноваженого ВРУ з прав людини у Закарпатській області.

Дмитро ПОП, заступник голови Русинського-науково-освітнього товариства